Передмова
Мистецтво кобзарів, бандуристів лірників, яке своїми зачатками сягає періоду Київської Русі, мало в усі часи велике значення для України і завжди було в пошані серед народу. Народні співці — кобзарі, бандуристи й лірники завжди були поруч з борцями за свободу, рівність та незалежність і часто гинули в цій боротьбі. Як правило вони вели скромне життя, не претендували на своє возвеличення і тому часто їх імена залишалися маловідомими, незважаючи на те, що більшість з них були не тільки великими митцями-музикантами, але і цікавими особистостями.
В даній роботі автори старались передати творчі біографії кобзарів, бандуристів, лірників усіх часів, подаючи їх в доступній формі, зберігаючи в окремих випадках їх дослівні висловлювання про своє життя, творчість та спілкування (особливо ранніх часів) з іншими музиками. Такі цитування можуть пригодитися дослідникам кобзарства та науковцям.
Один із авторів багато десятиліть безпосередньо спілкувався з народними співцями, зібрав численний матеріал про їх життя та творчість, який використано в даній роботі.
Кобзарі, як правило, грали на простіших інструментах — кобзах і бандурах різних типів, а бандуристи — на досконаліших інструментах — бандурах. Кобзарі суворо дотримувались кобзарських законів і правил, знали таємну (лебійську) мову, тоді як бандуристи не всі дотримувались цих кобзарських законів або зовсім їх не знали. Зате, як правило, бандуристи мали музичну освіту, знали нотну грамоту. Незважаючи на такі відмінності, точного розрізнення між кобзарями та бандуристами провести важко і тому автори деяких музик подають їх як кобзар-бандурист, коли сама особистість відповідає повністю або частково обом визначенням народного співця.
Лірники грали на українських народних інструментах — лірах (релях), які мало відрізнялися від подібних інструментів інших народів, наприклад білоруських лір, зате відрізняються від кобз і бандур. Багато кобзарів вміли грати і на лірах, тому виступали і як лірники. Кобзарі і лірники часто входили у спільні братства, мали спільні цехи, звичаї, обряди, репертуар.
В статтях подається не тільки біографія, але, по можливості, репертуар народного співця, перелік його власних творів, повідомлення в кого вчився, з ким, коли і де виступав в Україні та за її межами. Приводяться дані про закінчення бандуристами навчальних закладів, долю їх учнів, виступи на оглядах та конкурсах, отримані нагороди та відзначення, присвоєні звання. Подаються також роки вступу до Всеукраїнської (тепер Національної) Спілки кобзарів України.
Цитуються деякі окремі висловлювання самих народних музик про їх мистецтво, обряди, звичаї, спілкування з іншими митцями, а також із глядачами та слухачами їх виступів, вказуються оцінки ними майстерності своїх побратимів.
Авторами вміло використані не тільки численні публікації, що видно із поданих літературних джерел, але й архівні матеріали з різних архівних фондів.
Один із авторів, Богдан Михайлович Жеплинський, багато спілкувався з народними музиками, вів багаторічне листування з ними та із знавцями кобзарства, що дало можливість авторам уникнути численних помилок, які знаходимо часто в інших публікаціях, але й послужило реальному висвітленню відомостей, приведених в даній роботі.
Автори також подають творчі біографії багатьох визначніших майстрів кобз, бандур, лір, які, як правило, вміли і грати на цих інструментах. Включено також повідомлення про деяких організаторів, керівників та учасників капел бандуристів, науковців та дослідників кобзарства різних часів.
На жаль, відомості про окремих, навіть визначніших, кобзарів, бандуристів, лірників збереглися не повністю, про інших — вимагають уточнень та нових пошуків, тому дописи відрізняються своїм об’ємом та різноманітністю.
Назви подій (напр. Велика Жовтнева революція, Велика Вітчизняна війна і т. п.) в деяких дописах автори залишили без змін, так як подавали окремі джерела чи інформатори.
Треба зазначити, що збір відомостей та підготовка рукопису тривали кілька років і деякі відомості можуть бути дещо застарілими.
