14
з подякою за таке патріотичне діло, між тим коли на подібний дарунок Івана Казимира зовсім не звернено уваги[1].
Ся переміна настрою, всї ті прояви загальної опінїї в Польщі не остали без впливу на становище сусїдних держав, а особливо на полїтику цїсарського двора. Маючи запевнене попертє з боку цїсаря Фердинанда III, вислав Іван Казимир зараз по поворотї до Польщі свого аґента Батісту Вісконті до Відня. В листі до цїсаря звернув він увагу на се, що в часї його неприсутности вспів королевич Карло приєднати собі деяких сенаторів, задумує зложити велику партію та при її помочи придбати собі польську корону; тому просив, щоби Фердинанд III ужив своєї поваги і своїм впливом спонукав Карла, покинути свій намір і не ставити перешкод старшому братови[2].
Між тим віденський двір не думав перед часом зраджувати публично своїх сімпатій. З початком липня вислано на конвокаційний сойм посла Лїзолю, котрий мав урядове порученє висказати примасови і польським станам співчутє цїсаря по причинї смерти короля. Впрочім його інструкцію зладжено в загальнім тонї. Йому поручено передати привіт цїсаря обом князевичам і обом їм заявити, що цїсар не занедбає нїчого, що моглоби їм і цїлому їхньому домови принести хосен. Ся заява зобовязувала до попертя в першій мірі кандидатури членів родини помершого короля, не висказуючи ся однак явно анї за одним, анї за другим братом. Лїзоля мав всїма способами старати ся розвідати про загальний настрій в Польщі і зараз-же про се донести, а при тім строго уникати всякого дїланя і говореня в хосен котрого не-буть з кандидатів[3]. Само собою, що така полїтика була Іванови Казимирови дуже не по нутру. Зараз по формальній авдієнції візвав австрійського посла до себе на тайну нараду. Тут старав ся всіма способами оказати свою прихильність до австрійського дому, впевняючи Лїзолю, що він „verissimus Austriacus“; обіцяв зараз по закінченю козацької війни всї свої війска віддати до розпорядимости цїсаря, просив лише держати се поки-що в тайнї, щоби Франція не дізнала ся про се; оправдував ся з ріжних закидів роблених йому противниками і в загалї цїлою силою налягав на се, щоби
