29
тих уступок, кромі права вибору, мало належати ще звільненє бранденбурґських елєкторів від особистої присутности при інвеститурі на пруських князїв, зглядно дозвіл на інвеституру через заступника і то безплатно[1]. Незабаром завязали ся між Говербеком та Іваном Казимиром живі зносини, а що сей останній не робив великих трудностий в справі жаданих уступок, став елєктор зовсім рішучо попирати його кандидатуру. 6 жовтня підписав Іван Казимир предложену йому „асекурацію“, в якій обовязав ся на випадок свого вибору признати за елєктором право участи при елєкції, звільнити його від особистої присутности при інвеститурі, залагодити всї „gravamina“ та забеспечити права протестантської церкви в Польщі[2]. Одержавши бажану грамоту, котра поки-що мала остати тайною, напружив Говербек всї свої зусулля, щоби переперти вибір Івана Казимира, вважаючи се дїло за особистий інтерес свого пана[3].
Не менше залежало Іванови Казимирови на придбаню помочи з боку француського уряду. Ми бачили, що француські посли заховували ся в тій справі зразу здержливо і пробували піддержувати кандидатуру палятина з Найбурґу[4]. В Польщі були тоді два француські посли. Властивим повновластником уряду був Брежі (Bregy), котрий мав припорученє по смерти першої жінки Володислава IV (Цецилїї Ренати, сестри цїсаря Фердинанда III) одружити його з якою француською княгинею. Отеє припорученє він сповнив, бо в р. 1645 одружив ся польський король з Мариєю Людовикою Ґонзаґа. Однак незабаром показало ся, що Мария Людовика надто прихильна Австрії і тому мінїстер Мазарен, не відкликуючи Брежі, вважав потрібним післати до Варшави ще вікомта Людвика д' Арпажу (Louis d' Arpajou) як надзвичайного амбасадора, який під покривкою переданя королевій ордена сьв. Духа мав старати ся зближити королївську пару до Франції та бути посередником між Польщею та Швециєю[5]. Франція була тоді в тїснім союзї зі Швецією і обі держави стояли вже від давних лїт поруч себе в 30-лїтній війнї против Габсбурґів. Тому і в справі вибору нового поль-
