Сторінка:Жерела до історії України-Руси. Том 12. Матеріали до історії української козаччини. Том 5. Акти до хмельниччини (1648-1657) (1911).djvu/44

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

32

тягнути Швецію на свій бік, та писав в тій справі письма до королеви. Се мало такий вислїд, що з кінцем серпня рішила королева післати одного зі своїх секретарів, Лаврентия Кантерштайна, з листами на елєкційний сойм та поручити вибір обох братів-королевичів, не висказуючи ся нї в хосен одного, нї другого; впрочім мав Кантерштайн порозуміти ся з французькими послами та поступати після їхнїх вказівок та рад. З початком вересня прийшли до Штокгольму нові вісти про приспішенє елєкції в Польщі і при тій нагодї відбула ся нарада між француським послом Шанї та шведськам канцлєром Оксешєрною. Канцлєр впевнив посла, що після присланих з Польщі вістий Іван Казимир має найбільші вигляди на вибір, однак королева все ще не може рішучо заявити ся нї за ним, нї за Карлом, щоби не наразити собі того з поміж обох братів, котрий буде вибраний. Впрочім заявив без обиняків, що вважає кандидатуру Івана Казимира за хосеннїйшу для обох союзних держав та просив посла Шанї, написати француським послам у Варшаві, що для Швеції було би се дуже мило, коли би вони підперли сю кандидатуру. Шанї, бачучи таку явну прихильність шведського уряду до кандидата підпираного Францією, заявив, що для Людовика XIV справа вибору польського короля не представляє великої ваги, але що для Швеції, як більше інтересовної в тім дїлї, готов дуже радо сповнити се бажанє[1]. Між тим сторонники Івана Казимира ширили в Польщі вість, що шведська королева стоїть рішучо по його боцї і з огляду на тїсний союз між Францією та Швецією находила ся вістка загальну віру. Говорено навіть про подружє Івана Казимира з Ульрикою Елєонорою, що мало би остаточно усунути напружені відносини, які від часу Жигмонта III завели ся між Польщею та Швецією, та розвязати справу титулу шведського короля, який носили наслїдники Жигмонта[2]. Під впливом поручень від посла Шанї і заяви канцлєра Оксеншєрни стали француські посли побивати ся за кандидатурою Івана Казимира й від імени шведського уряду та ширити ріжні пересадні вісти про уступки, які готова зробити Швеція для сеї цїли. Велике вражінє викликала вість, що шведське посольство має жертвувати Іванови Казимирови частину Лївонїї за зреченє титулу шведського короля і прав на шведську корону[3].

 
  1. Linage de Vaucienne І, ст. 831—9.
  2. Notitia particolare da Polonia з 27 липня, Акти ч. 15.
  3. Справозданє Лїзолї з 31 жовтня, Акти ч. 37.