Сторінка:Жерела до історії України-Руси. Том 12. Матеріали до історії української козаччини. Том 5. Акти до хмельниччини (1648-1657) (1911).djvu/63

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

51

примасови свою вірительну грамоту та перебрати на себе ту задачу, яку мав сповнити висланий посол, щоби не стягнути на цїсарський двір закиду байдужности зглядом польської держави в так важній справі; се міг тим лекше зробити, що тепер, в часї елєкції, навіть по виявленю свого посольського характеру міг на дальше остати в Варшаві. В перших днях падолиста мав авдиєнцію в соймі і поручив від імени цїсаря вибір обох королевичів, не висказуючи ся явно нї в хосен одного, нї другого[1]. За отеє переступленє інструкції та дїланє на власну руку стрітила його відтак з боку віденського двора остра нагана[2].

Що йно 6 падолиста дістав Лїзоля звістку про се, що Ґрана вже в Кракові та незабаром наспіє до Варшави. 10-го стрінув ся з ним в місцевости, в якій Ґрана тимчасово задержав ся, та повідомив його, що вибір ще досї не відбув ся та що через се його приїзд випав ще зовсїм в пору. А що тепер загальне заворушенє та кождої днини можна надїяти ся проголошеня вибору, радив, щоби посол, не вижидаючи святочного привитаня, котре може забрати багато часу, зараз-же переїхав до призначеного для нього приміщеня в лїтнім королївськім замку під Варшавою. Так і стало ся. Другої днини (11-го) хотїв Ґрана відвідати обох королевичів. Однак Лїзоля, вернувши домів, застав картку від Алєґреті з вістю про уступленє Карла. Ся вість поразила його тим більше, що до останньої хвилї вважав вигляди обох королевичів-братів меньш-більш рівними і нїяк не надїяв ся такої розвязки справи. Тепер треба було зробити щось на швидку руку, щоби надати цїсарському впливови хоча-би позір реальної вартости. Нарадивши ся з Ґраною, поїхав Лїзоля до Карла, щоби розвідати докладно, як стоять справи та жертвувати йому посередництво цїсарського посла бодай при уложеню умови з Іваном Казимиром. Та вже й на се було за пізно, бо умова вже була заключена. Із-за сього цїла дїяльність маркґрафа Ґрани обмежила ся лише на залагодженє офіціяльної части свого посольства. 13 падолиста промовляв в соймі та в супереч до недавної промови Лїзолї поручив в імени цїсаря вибір Івана Казимира[3]  Само по собі зрозуміле, що ся промова

  1. Лист Лїзолї до ґр. Травтмансдорфа з 31 жовтня, Акти ч. 37.
  2. Gutachten der Räte з 17 і лист Фердинанда III до Лїзолї з 22 падолиста. Акти ч. 33 і держ. архів у Відни, Polonica.
  3. Лист Лїзолї до ґр. Травтмансдорфа з 14 падолиста; звіт Ґрани з 15 січня 1649, Акти ч. 38 і Акти ч. 52.