бів, що провадився послідовно, надавав українським прізвищам в урядових книгах та особистих документах суто російський вигляд через приставку кінцівок «в», «ов», «ін» тощо. До яких курйозів ці експерименти доходили досить подати хоч би такі приклади: суто українські прізвища, при чому поширені в Україні, як Науменко, Олексієнко, Білоус, Дерев'янко, Голуб і под. на Подоню було перетворено в «Науменков», «Алексеенков», «Белоусов», «Деревянкин», «Голубев», так само — «Божков», «Сильченков» і т. д. Так і стояло в урядових книгах чи документах. Так вони і красувалися на вивісках в містах Острогозьку, Валуйках і ін. Мало того. Тут, хоч в основі, ще нагадувало те чи інше прізвище про своє походження. Інше з другим способом, коли змінене прізвище цілковито губило звязок зі своїм походженням. До таких належить, наприклад, таке поширене серед духовенства та його родин чи нащадків на Подоню прізвище, як Смирнов. Цікаве походження цього прізвища. Його історію подає I. Хитров у своїй розвідці: «Замечательные люди из рус. белаго духовенства в XVIII. ст.».
З цієї розвідки довідуємося: священик Смирнов Яків з дворянського (шляхетського) українського роду — Леницьких. Призвіще Смирнов було дано Я. Леницькому при командировці його закордон (Лондон). Як розповідав сам Смирнов, міністри того часу неприхильно дивилися на українців. Тому про-
