ціональних інтересів українського населення Подоня.
Інакше заховувалося само земство, чи, радше, радники земства, що не раз підносили навіть питання заведення української викладової мови в школах. Це прислужилося до того, що справа української мови в початкових школах була поставлена на обговорення й винесення відповідних постанов на Воронізькому Губерніяльному Зібранні.[1]
Таке становище збігалося з проявами українського культурного руху на місцях. Не міг він охопити ширші маси місцевого населення, через безліч різного роду перешкод, особливо адміністративно-поліційного характеру. Але й те, що пробивалося через них, приносило свіжий подув і збуджувало національну думку й почуття. Осередком цього руху стала Острогожчина, де найширше розвинулася ця праця навколо поодиноких церковно-парафіяльних шкіл, кооперативів, де виникали різного роду драматичні гуртки, українські хори, тощо. Побіч з учительством провадилася ця праця переважно шкільною молоддю, що приїздила на свята чи літні вакації додому. Були це учні середніх шкіл Вороніжа, де існували нелеґальні гуртки (останніми часами під проводом учителя А. Бориса), як також студенти високих шкіл Петербургу, Харкова тощо.
Не можна при цьому замовчати того глибо-
- ↑ Див. Б. Грінченко, «На безпросветном пути».
