винесенням у цій справі відповідних постанов. Пізніш його голос чути було зі сторінок українських часописів, до яких він писав із заслання («Украинская Жизнь», «Маяк», тощо). Тут читач міг знайти чимало відомостів про рідний край автора, про національну думку, що прокидалася серед його земляків. Зокрема звертає на себе увагу одна з тих статей, що, маючи до певної міри автобіографічний характер, подає чимало матеріялу щодо ролі чужої школи в українському житті та шляхів національного освідомлення. Це стаття п. н. «Вне родной культури», писана на засланні (г. Пудож, Олонецька губ.) й опублікована на сторінках «Украинской Жизни» ч. 7/8., 1912.)
Кажучи про власний шлях національного пробудження, автор підкреслює, між іншим, значіння української преси в розвитку і зміцненні його національної свідомости.
«Українська преса — пише він — дуже допомогала мені в мойому саморозвитку. З цього часу (1905/6. р. р.) я розумів вже всю важливість значіння в житті народа рідного слова і дбав про його розповсюдження».
Наслідком того був поперше згаданий вже факт вимог української мови в школах, а подруге — поширювання української книжки серед народу та гуртове читання з земляками і зокрема з молоддю. От два приклади, які він подає: один — вражіння й переживання під час читання «Кобзаря», другий вражіння від читання повісти I. Нечуя-Левицького — «Кай-
