|
«Хто се, хто се по тім боці |
— Боже мій, як гарно! — скрикнула Пріся після слів «Що се, що се? спитаєте, цікаві дівчата». А коли я промовив останні слова з «Утопленої», то Пріся вже благала мене:
— Костику, ріднесенький, розкажи ще якунебудь! Розкажи!
Деклямація при поетичний обстанові мене так захопила, що я не міг відмовитися й почав словами геніяльного Кобзаря оповідати про безталанну Катрусю, гірку долю якої близько до серця прийняли мої слухачі.
Панько сидить похнюпившись, а дівчата вже давно й слізоньки втирають…
«Катерина» зосталася недоказаною…
Я через те розказав про цей вечір, що він спричинився до того, що опісля я став з «Кобзарем» ходити на вечерниці. Було так, що хтонебудь приходив додому за мною з наказом: «тільки, щоб з книжкою йшов».
На вечерницях (в одній слободі на Вороніжчині) я читав дівчатам та парубкам, «Кобзаря» й багато інших українських книжок і розказав, що знав про життя «дідуся Тараса».
