ДИСКУСІЯ ПРО АРХІВИ
Теза про міждисциплінарний характер сучасної науки взагалі, i суспільних наук зокрема, напрочуд рельєфно може бути проілюстрована нашою темою, сама назва якої є достатньо промовистою, оскільки в короткому реченні заявляє про три дисципліни, на перетині яких я і хотів би сконцентрувати тепер увагу.
Але насамперед кілька застережень. Я не ставив собі за мету систематичне дослідження розглянутих нижче питань. Ось чому викладене в цьому тексті – це, скоріше, спостереження над деякими проблемами, що, на мій погляд, суттєво визначають стан і межі сучасної історії українського права як наукової дисципліни. Отже, і мета статті – привернути увагу до цих питань, наголосити на їх проблемності і спровокувати бодай якусь реакцію дослідницької аудиторії.
Хронологічні обмеження ранньомодерною добою (точніше, третьою чвертю XVII століття) у безпосередньому зверненні до джерел або джерельних комплексів пов'язані з моїм фахом медієвіста. І хоча ці два величезних документальних масиви – домодерного і модерного часів (зі всією спрощеністю та умовністю такого принагідного поділу) – різняться кількістю, складом, видами й формами джерел, підходами у їх власне джерелознавчому опрацюванні etc, принципові питання, які я старався оглянути, є все ж великою мірою спільними для усієї джерельної бази історії українського права.
Незважаючи на певне пожвавлення (яке, на жаль, описується в основному кількісними, а не якісними характеристиками) за останні десять років, стан історично-правових досліджень у цілому залишається в Україні доволі сумним. Обмежена проблематика й хронологія, історіографічна і методологічна “збідненість”, низька міждисциплінарна ерудованість і, нарешті, кричуще незнання джерел – от неповний, але типовий перелік “якостей”, притаманних багатьом теперішнім історично-правовим студіям. Напевно, існує більше причин, що зумовили цю малооптимістичну ситуацію, але основною я б назвав відсутність школи. (Думаю, цей факт і зумовив напрямок сьогоднішньої розмови у бік розгляду проблем із джерелознавством у нашій історичноправовій науці.) Відповідь на питання про сумну долю української історично-правової школи складається з двох основних частин: 1) штучно перервана у
