Ці дебати виявили три рівноцінні тенденції, що різняться ставленням до проблем змісту навчання і зв'язків з іншими напрямками освіти.
Прихильники першої висловлюються за дотримання нинішнього стану, зокрема status quo як з точки зору змісту, так і зв'язків з історією. Чимало представників цієї групи, знаючи про потребу глибоких програмних змін, не хотіли б поривати зв'язків з історією, використовуючи аргумент, що суть архівістики — збереження джерельної бази для майбутніх історичних досліджень. Майстерність і потреби історика в цій іпостасі, як і раніше, домінують.
Друга група підтримує ідею окремого напрямку навчання. Серед її прихильників знаходяться особи, що вказують на користь створення міжнародних курсів, які поєднували б архівістів, істориків, правників, фахівців у галузі управління та інформатики. Надалі в результаті взаємовпливів та створення спільних наукових програм, могли би виділитись окрема дисципліна та університетський напрямок. Особи, що підтримують такі погляди, найбільше схиляються до думки про застосування американської моделі освіти, що передбачає дуалізм спеціалізації — архівної та управління документацією. Непростою стороною розв'язання проблем у цій групі може стати брак достатньої кількості підготовлених належним чином наукових працівників, необхідних для організації окремого напрямку освіти. Хоча в масштабах країни їх досить багато, однак у рамках поодиноких академічних осередків їх може не вистачити.
Представники третьої групи повністю заперечують потребу підтримання будь-яких зв'язків з історією, наголошуючи на близькості проблем, що стоять перед суспільством, з управлінням та інформатикою. Архівістика має справу лише з однією з технологій обробки інформації.
Поки що важко стверджувати, яка точка зору переможе. Не підлягає, однак, сумніву, що дискусія щодо структури навчання має набагато менше значення, ніж дебати про його зміст. Навчання мусить бути реформоване, і, якщо наукове середовище саме не зробить зусиль у цьому напрямку, то це зроблять ринок і брак охочих здобути освіту.
Прийнятним рішенням для архівістів-практиків, для вищих навчальних закладів, студентів, ринку праці, не кажучи вже про отримувачів інформації, стане такий розвиток науки, що врахує модернізаційні процеси. А глибока реформа освіти, програм навчання, змісту навчання, розвиток кадрів дослідників — передумова нового початку. Значне прискорення темпів змін можливе за умови прийняття парламентом нового законодавства, що, на зразок аналогічних рішень для бібліотекарів і музейників, окреслило б умови, які мав би виконувати кожен, хто обрав для себе професію архівіста. Такий проект уже складено. Однак, на нинішньому етапі ще важко судити про його кінцевий результат.
