Історична топографія Ізмаїла у 1770-х рр.
1840-1850-ми рр. Перша з них знаходиться в декількох десятках метрів від берега Дунаю. У середині XVIII в. саме в цьому, прибережному районі, знаходився економічний і сакральний центр вірменських кварталів міста. Тут знаходилося два вірменські храми, на одній вулиці, в двох кварталах один від іншого. Поруч з храмами розташовувалися торговельні ряди місцевої вірменської громади, в двох кварталах на північний захід – турецький хан (заїжджий двір).
Локалізація нинішньої Успенської церкви збігається з розміщенням на плані 1770 р. одного з вірменських храмів (північно-східного). Останній виник, ймовірно, ще на початку XVII ст., коли в Північно-Західне Причорномор'я рушила хвиля вірменських переселенців з Ані (столиця вірмського царства Багратідів Х ст., у XVII ст. в Османський імперії, тепер на території Туреччини). Такий висновок можна зробити виходячи з припущення про появу вірменського храму Успіння Богородиці в цей час в Акермані (Білгороді-Дністровському)[1].
У першій третині XIX ст. в Ізмаїлі розташовувалася лише одна вірменська церква. Відвідавши місто в цей період М. Бжшкянц повідомляє, що раніше в ньому було багато вірмен, і вони володіли «кам'яною церквою в ім'я Богородиці». Однак після закінчення будівництва, місто було захоплене «іншим народом», багато вірменів покинуло Ізмаїл, переселившись в Григоріополь (на березі Дністра). Мова явно йде про суворовський штурм Ізмаїлу військом Російської імперії 1790 р. В синхронний М. Бжшкянцу період в Ізмаїлі налічувалося 60 вірменських будинків, а нова церква (відновлена?) «Схожа на маленький будиночок»[2].
З цими відомостями перекликається і інформація відомого дослідника І. Х. Кучук-Іоаннесова. На межі XIX-XX ст. їм згадується в Ізмаїлі, не інакше як якась «вірменська», церква Успіння Св. Богородиці[3]. У дворі храму він дослідив 25 надгробних мармурових плит з вірменськими епітафіями, перенесених сюди з іншого місця. При цьому автор посилається на відомості старожилів про те, що «всі 25 каменів перш перебували в огорожі старої вірменської церкви, яка була зруйнована під час облоги Ізмаїла Суворовим». І, незважаючи на те, що з моменту облоги Ізмаїла до того часу минуло 112 років, старожили пам'ятали місце розташування зруйнованого храму, позначивши його дерев'яним хрестом, а плити з прилеглого цвинтаря перевезли.
Серед 25 пам'ятників І. Х. Кучук-Іоаннесов виділяє одну плиту з написом будівельного характеру: «Милістю Божою церква Св. Богородиці відновлена від основи, під час патріаршества Святійшого католікоса Ечміадзинського, владики Акопа, Св. Єрусалимського патріарха, Карапета, Константинопольського патріарха, Владики Акопа, архієпископа-богослова, під наглядом, за умовляння і коштом священика і прихожан міста та по велінню [...] і ретельністю і на кошти східних вихідців: мугдусі Магакіі і го брата мугдусі Акопа; пом'янути також східного вихідця мугдусі Берхудара, багато сприяв побудові церкви своїми працями і засобами і даруйте всіх ея покровителів. 1212 р., 10-го січня». У перекладі з вірменського літочислення – 1763 р.
Наведені відомості суперечать даним картографії, оскільки стара вірменська церква з плану 1770 р. співвідноситься з місцем розташування нинішньої Успенської церкви, що може вказувати на спадкоємність споруд різних періодів. Вірменський дослідник вважає, що плита відноситься до тієї самої зруйнованої суворовськими військами вірменської церкви, що розташовувалася на території фортеці[4].
Проблема спадкоємності двох культових споруд Ізмаїла – вірменської церкви Св. Богородиці XVIII ст. і нинішньої Свято-Успенської православної церкви, тільки ставиться в цій статті і вимагає окремого, ґрунтовного історико-архітектурного дослідження. Зіставивши дані картографічних, епіграфічних джерел та відомостей ізмаїльських старожилів початку XX ст., попередньо можна висловити наступну думку. У турецькому Ізмаїлі з початку XVII ст. розташовувалася церква Св. Богородиці, яка прийшла в занепад десь у середини XVIII ст. і була відновлена у 1763 р. 1770 р. на російському плані міста були відзначені дві вірменські церкви, одна з яких розташовувалася на місці нинішньої Успенської церкви. 1790 р. церква Св. Богородиці значно постраждала (або була зруйнована) в результаті суворовського штурму. У XIX ст., ймовірно, на фундаментах цієї старої вірменської церкви будується інша, православна, Свято-Успенська церква, яка існує в Ізмаїлі дотепер.
109
- ↑ Красножон А.В. История исследований армянского храма Аккермана // Південний захід. Одесика. Історико-краєзнавчий альманах. – Вип. 16. – Одеса: Друкарський дім, 2013. – С. 21-36.
- ↑ Бжшкянц М. Путешествия в Польшу и другие - места обитаемые армянами, произошедшими от предков из города Ани. – Венеция, 1830. – С. 216.
- ↑ Российский государственный военно-исторический архив, ф. 349, оп. 13, спр. 1119.
- ↑ Кучук-Иоаннесов Х. И. Старинные армянские надписи и старинные рукописи в пределах Юго-За падной Руси и в Крыму // Древности восточные (труды восточной комиссии Императорского московского археологического общества). Вып. 3. – М., 1903. – С. 33-75.
