Сторінка:Журнал «Краєзнавство», 2015. – Ч. 1–2.pdf/112

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Віра Церковна

КРАЄЗНАВСТВО 1/2 ’2015

перші поселення. Одним з таких сіл стала Райлянка Акерманського повіту. Засновниками цього села були переселенці з села Карликів (Кирликеу, Керлакеу, Карлікеу, Карликове, Кирлакау) Хотинського повіту, яке не збереглося до наших днів.

За переписом населення Бессарабії (1817 р.) село Карликів належало до Хотинського цинуту Нижньо-Дністровської округи (розряд В, посередньої заможності). В документах зафіксовано, що в селі мешкало 2 священика, 1 дячок та 1 пономар. У графі про осіб нижчого стану значилося 116 господарів, 11 вдів, 21 бурлак, 5 прощених, усього 146 чоловічих і 11 жіночих господарств[1]. В загальноросійських статистичних відомостях поч. XX ст. Карликів не згадується. Деякі краєзнавці вважають, на місці с. Карликів сформувалося сучасне село Романківці.

У Хотинському повіті на поч. XIX ст. мешкала значна частина українського населення – 58,09%. У Бельцькому повіті мешкало лише 12,69% українців, у Сороцькому – 17,13% [2].

Протягом першої половини XIX ст. Хотинський повіт залишався найбільш заселеним: чисельність його мешканців на 1 кв. версту становила 29-35 осіб. Цей показник у Бессарабії становив 12-29 осіб на 1 кв. версту, а загальноросійський – 6-8 осіб[3]. Дослідниця Т. Богачик зазначає, що з Хотинського, Бельцького і Сорокського повітів відбувалася міграція населення до південних бессарабських земель або до інших губерній імперії. Головними причинами переселення мешканців села Карликів до буджацьких земель були, як зазначається в матеріалах Кишинівських єпархіальних відомостей, «пригніченість у своєму поселенні нестачею землі та надмірна суворість поміщика».

Землями в Бессарабії володіли поміщики, монастирі та селяни, у Хотинському повіті у володінні поміщиків знаходилося майже 92% земель[4]. Найменшою часткою землі володіли селяни. Наприклад, в Хотинському повіті їх ділянки становили від 4,08 га до 4,9 га. Для порівняння: в Акерманському повіті земельні ділянки селян становили 9,81–15,26 га, у Бендерському – 10,36 га[5].

Вотчина в селі Карликів належала Василю Михайловичу Россету (1781-1834) – впливовому бессарабському дворянину. 15 травня 1818 р. його було включено до «Списку бессарабських дворян», складеному Дворянським зібранням Бессарабської області, 1821 р. рід Россетів був внесений до дворянської родовідної книги Бессарабської області[6]. В. Россету належало 450 фальчів (14322 кв. м) сінокосу, 600 фальчів орної землі, 250 фальчів сільського вигону та 100 фальчів огородження. В селі було 4 власницьких і 10 селянських садів. Поміщик володів 400 фальчів сінокосу, 450 фальчів орної землі, 120 фальчів сільського вигону та 20 фальчів огородження у сусідніх Романківцях, розташованих на відстані 2 верст від села Карликів[7].

На поч. XIX ст. мешканці північно-бессарабських повітів, виконували ряд повинностей, запроваджених ще молдавською та турецькою владою. Найпоширенішими були надання підвід, обслуговування військ, заготівля сіна тощо.

Окрім цього, селяни змушені були сплачувати податки на утримання поштарів, надавати допомогу в будівництві та ремонті провіантських магазинів, конюшень, поштових станцій тощо.

Незважаючи на запровадження нового податкового законодавства в 1817 р., яке звільнило від сплати податків поміщиків та дещо зменшило оподаткування інших мешканців у порівнянні з турецьким періодом, практично весь тягар податків покладався на царан, державних селян і збіднілих резешів [8]. Внаслідок самовільних захоплень сільськогосподарських угідь місцевими дворянами, селянські наділи зменшувалися, селяни зубожіли та виявляли непокору.

Як свідчать документи, що зберігаються в Національному архіві Республіки Молдова та Державному архіві Чернівецької області, поміщик Россет відрізнявся жорстокістю у ставленні до селян. Він самочинно зменшував розміри наділів і сінокісних угідь, збільшував повинності, знущався над селянами. Мешканці сіл Карликів, Романківці, Шебутинці і Кормань скаржилися на свавілля поміщика, проте на ці скарги ніхто не звертав належної уваги. Були випадки відмови селян виконувати повинності й сплачувати податки, ігнорувати розпорядження адміністрації. Всі невдоволення придушувалися поліцією, арештами, судами, а інколи навіть військовою силою. У 1827 р. поміщик В. Россет у листі до уряду, скаржився, що «велика кількість селян розбіглась на південь Бессарабії, а коли служителі намагалися їх повернути назад, то біженці їх побили»[9]. В свою

112

  1. ↑ Роспись землевладения и сословного строя населения Бессарабии по данным переписи 1817 года. Обработал по официальным данным И.Н. Халиппа. Труды Бессарабской Губернской Учёной Архивной Комиссии. –Т. ІІІ. – 1907. – [Електронний ресурс]: Мой город Кишинев – Режим доступу: http:// oldchisinau.com/lib/books.html
  2. ↑ Кабузан В. М. Народонаселение Бессарабской области и левобережных районов Приднестровья (конец XVIII – первая половина XIX в.) / [под ред. В.С. Зеленчука] / Владимир Максимович Кабузан. – Кишинев: Штиинца, 1974. – С. 54.
  3. ↑ Записки Бессарабского областного статистического комитета: в 2 т. –Т.1 / Бессарабский областной статистический комитет; [под ред. А.Егунова]. – Кишинев: Типография Кишиневского областного правления, 1864. – С. 187.
  4. ↑ Списки населенных мест Российской империи, составленные и изданные Центральным статистическим комитетом МВД: [По сведениям 1859 г.]. В 65 вып. – СПб., 1861–1885. – Т.III: Бессарабская губерния [сост. А.Артемьев], 1861. – С. 29.
  5. ↑ Богачик Т. Північнобессарабські села у дореформенний період (1812– 1868 рр.) / Тамара Степанівна Богачик // Питання історії України. Збірник наукових праць. – Чернівці: Технодрук, 2011. – Т.14. – С.136.
  6. ↑ Чорний О. Карликів промовляє з минулого / О.Д.Чорний, О.С.Мандзяк – [Електронний ресурс]: Сокирянщина. Режим доступу: http://www.ukrkovcheg.org.ua
  7. ↑ Роспись землевладения и сословного строя населения Бессарабии по данным переписи 1817 года. Обработал по официальным данным И.Н. Халиппа. Труды Бессарабской Губернской Учёной Архивной Комиссии. –Т. ІІІ. – 1907. – [Електронний ресурс]: Мой город Кишинев – Режим доступу: http://oldchisinau.com/lib/books.html
  8. ↑ Оганян Л.Н. Общественное движение в Бессарабии в первой четверти ХІХ века / Людмила Николаевна Огаян. – Кишинев: Штиинца, 1974. – Часть І. – С. 54.
  9. ↑ Чорний О. Карликів промовляє з минулого / О.Д.Чорний, О.С.Мандзяк – [Електронний ресурс]: Сокирянщина. Режим доступу: http://www.ukrkovcheg.org.ua/
Отримано з https://uk.wikisource.org/w/index.php?title=Сторінка:Журнал_«Краєзнавство»,_2015._–_Ч._1–2.pdf/112&oldid=66768