Сторінка:Журнал «Краєзнавство», 2015. – Ч. 1–2.pdf/114

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана

Віра Церковна

КРАЄЗНАВСТВО 1/2 ’2015

Ставлення до влади мешканців Райлянки священик характеризував як «підозріле, недовірливе». Такі настрої пояснювалися ймовірно підкупністю та нечесністю деяких представників місцевої адміністрації, наприклад, сільського старости, писаря. До речі, рівень грамотності райлянців залишався дуже низьким. Основною причиною цього було відволікання батьками від школи дітей для домашніх та польових робіт. Наприклад, навіть у зимовий період, зі 100 дітей шкільного віку, що мешкали в Райлянці, школу відвідували не більше 40 осіб, та й то, лише по дві-три години на тиждень. Єдиним засобом підвищити писемність, на думку Я. Юсипенко, могла стати обов’язковість навчання[1]. За даними матеріалів Першого Всеросійського перепису населення 1879 р., писемність серед українців Акерманського повіту становила близько 15%, в той час, як серед росіян – 25%, євреїв – 45%[2].

На сторінках «Кишинівських єпархіальних відомостей» міститься інформація щодо ставлення місцевих жителів до церкви. Райляни ревно відвідували церкву, робили пожертвування, «старанно били поклони і ставили свічки перед образами, голосно читали молитви, з криками і голосіннями проводжали покійників, строго дотримувалися постів та у великій кількості купували ікони, але цьому всьому мало відповідав належний настрій душі». В Райлянці щороку, після свята Св. Трійці, проводили хресну ходу по степу, ріллю окроплювали святою водою, читали молитви. Після цього хода направлялася на цвинтар, де здійснювалося поминання померлих, а потім обід. В домі покійника чотири рази на рік читали псалтир, запрошували священика читати Євангеліє перед покійником.

Церква в Райлянці була кам’яна, однопрестольна, названа на честь Св. Великомученика Дмитра Мироточивого. Вона була побудована на кошти парафіян 1844 р. Спочатку в церкві був старий іконостас, який привезли переселенці, 1860 р. його було замінено на новий. Богослужіння здійснювалися церковнослов’янською мовою. До 1873 р. службу відправляли два священика, а потім залишився один настоятель з псаломщиком. За райлянською парафією було закріплено 63 десятини церковної землі, панотець отримував 700 руб. щорічного утримання від місцевого сільського правління[3].

Опис села Райлянка Саратського району може бути початковим етапом дослідження та написання, за умови архівного й історіографічного пошуку, більш розлогого історичного нарису, що має охопити демографічне, соціальне, економічне та політичне життя цього села у різні періоди.

Джерела та література
  1. Там саме. – С. 506.
  2. Підраховано за: Первая всеобщая перепись населения Российской империи 1897 г. / Изд. Центр. стат. ком. МВД; [Под ред. Н.А.Тройницкого]. В 89 т. – Т.III: Бессарабская губерния, 1905. – 312 с.
  3. Юсипенко Я. Вказ. праця. – С. 513.

114