Сторінка:Журнал «Краєзнавство», 2015. – Ч. 1–2.pdf/36

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана

Костянтин Тиганій

КРАЄЗНАВСТВО 1/2 ’2015

та на правах іноземних магістратів міст Риги та Ревеля та указ від 26 січня 1798 р. про скасування Особливого для російських купців магістрату (Російський магістрат), про права Одеського магістрату від 21 травня 1799 р. можна назвати локаційними актами монарха, що поширили дію норм магдебурзького права поширеного в Ризі та Ревелі на Одесу[1].

Іноземний магістрат в Одесі, який діяв на основі магдебурзького права за зразком Риги та Ревеля, розпочав свою діяльність 23 вересня 1797 р. в будинку колезького асесора Дофіна. Він складався з 7 департаментів: 1) Міський сирітський суд; 2) Міський нижній суд; 3) Комерційний міський суд; 4) Становий суд; 5) Комісія російської торгівлі; 6) Загальне міське врядування та міська канцелярія; 7) Казначейство[2]. Підпорядковувався він, відповідно до підпорядкування Риги та Ревеля, Юстиц-колегії Ліфляндських, Естляндських та Фінляндських справ.

На 1797 р. існування в місті з населенням 3984 чол. двох майже однакових органів міського управління (Іноземний та Російський магістрат) було дуже незручним. Між ними постійно виникали непорозуміння. Іноземний магістрат, в решті решт подав прохання до Сенату про ліквідацію Російського магістрату, яке було задоволено 26 січня 1798 р. 13 лютого 1798 р. Російський магістрат було розпущено[3]. Ця ж доля спіткала, через деякий час і Іноземний магістрат – 9 квітня 1801 р. він передав свої повноваження щойно створеному Одеському магістрату, вибори до якого відбулися 16 травня 1801 р.[4]. За роки свого існування, на основі дій норм магдебурзького права, Іноземний магістрат намагався закріпити права даровані іноземцям, скасувати винний відкуп в Одесі, отримати дозвіл на створення Позикового банку, створення зони вільної торгівлі, надання окремого приміщення для розташування у ньому Магістрату та поліції, продовжено пільги надані місту ще на 14 років. Також під час існування Іноземного Магістрату було взято під контроль та завершено будівництво гавані одеського морського порту. В 1866 р. в Одесі, як і в інших містах, Міські магістрати були розпущені[5].

Поширення норм магдебурзького права існуючих в містах Рига та Ревель з 1797–1801 рр. на місто Одесу відбулося через надання локаційного привілею російським монархом Павлом І. Закріплення магдебурзького права в Одесі не відбулося через скасування привілею Олександром І та поширення на місто Одеси загальноросійського законодавства про міське самоврядування. Існування в місті особливого органу самоврядування для іноземців сприяло будівництву порту, міста та активізації торгівлі на Півдні підросійської України. Встановлений режим сприяння торгівлі, в тому числі і іноземцями підштовхнув уряд до надання в 1817 р. місту особливого торгівельного статусу –порто-франко (1817–1857 рр.). Можна стверджувати, що традиції європейського самоврядування закладені на зламі ХVІІІ–ХІХ ст., підштовхнули одеську громаду на розробку та впровадження окремого Міського Положення для Одеси 1863 року.

Джерела та література
  1. Именной, данный Екатеринославскому губернатору Бердяеву: об учреждении в городе Одессе Магистрата и об уничтожении Греческого Дивизиона // ПСЗРИ. – СПб., 1830. – Собр. І., – Т. ХХІV. Указ № 17967, від 97 р. – С. 336 – 339; Высочайше утвержденный доклад Сената: О упразднении в городе Одессе особого для российских купцов Магистрата // ПСЗРИ. – СПб., 1830. – Собр. І., – Т. ХХV. – Указ № 18346, від 98 р. – С. 49 – 50.
  2. Одесса 1794 – 1894 гг. – С. 69; Смолянинов К. История Одессы. – Одесса: Гор. Тип., 1853. – С. 96.
  3. Одесса 1794 – 1894 гг. – С. 69; Высочайше утвержденный доклад Сената: О упразднении в городе Одессе особого для российских купцов Магистрата. – С. 50.
  4. Именной, данный Сенату: о производстве и решении дел в Одесском Магистрате на основании общих узаконений // ПСЗРИ. – СПб., 1830. – Собр. І., – Т. ХХVІ. Указ № 19828, від 01 р. – С. 609; Смолянинов К. Вказ. праця. – С. 117.
  5. Высочайше утвержденные Правила об упразднении Магистратов и Судебных Ратуш // ПСЗРИ.– СПб., 1868. – Собр. ІІ., – Т. ХLІ, отд. І. – Указ № 43183, від 66 р. – С. 343 – 346; Смолянинов К. Вказ. праця. – С. 102.

36