ОЛ. ГЛАДСТЕРН
„Конфлікт на ХСЗ“, що притягав до себе увагу всього світу протягом майже півроку, не був цілковитою несподіванкою для всіх, хто обізнаний з т. зв. „маньчжурською проблемою“ з першого дня її народження та стежив за подіями у Хіні на протязі останніх років. Річ зрозуміла, захоплення залізниці маньчжурською воєнщиною не було аж ніяк несподіванкою для тих, хто давав Нанкінові та Мукденові „дружні поради“, хто штовхав хінських мілітаристів на авантуру, від якої радники сподівались спожиткуватися в разі успіху, а в разі неуспіху — полишити маньчжурському та нанкінському „урядам“… самим виплутатися зі справи.
Але й для нашої сторони нальот на ХСЗ, усунення радянського директора залізниці, його помічника та взагалі радянської частини адміністрації; захоплення телеграфа, арешти та насильства над радянськими службовцями та робітниками залізниці, все те, що трапилося вранці 10 липня минулого року та у наступні дні та місяці, можна вважати „сюрпризом“ лише з уваги за невизначеність терміну чергового виступу хінської воєнщини в Маньчжурії проти СРСР. Не лише наскок на генеральне консульство СРСР у Харбіні, попередній до захоплення залізниці, але вся серія конфліктів на ХСЗ, що спровокували ворожі нам сили після того, як було складено Пекінський договір та Мукденську угоду про ХСЗ, а також внутрішній стан та міжнародне становище Хіни уявляли всі підстави, щоб чекати на нові насильства хінського мілітаризму та світового імперіялізму проти СРСР.
Коріння питання про Хінську Східню залізницю відходять далеко у часи за багато років до світової війни та Жовтневої революції; ХСЗ стала за об'єкта жадань імперіялістичних держав від того моменту, коли народився проект її будови. Історія ХСЗ — це історія дипломатичної, економічної та військової боротьби за великий далекосхідній
