й розслідувальні завдання: звичайно йому загадувано йти до Грузії тим або іншим певним шляхом і збирати найдостотніші політичні та економічні відомості про ті частини Грузії, де воно мало побувати. Вивчити ті шляхи, якими руські посольства проходили у XVI та XVII ст. ст. у Грузію, дуже інтересно як з боку історико-географічного, так і історико-економічного. У зв'язку з поступовим ускладненням руської політики на Кавказі взагалі і зокрема в Грузії, перед нами тут розгортається картина не тільки поступового ускладнення шляхів проникнення Росії за Кавказьке узгір'я, але й наростання в московських панівних колах інтересу до нових, що відкривалися тут, можливостей і нагромадження в Москві потрібних для цього відомостей.
До початку XVII ст. русько-грузинські взаємини обмежувано, як було вже зазначено, виключно зносинами Москви з Кахетією, і вони не виходили за межі порівняльно вузького кола питань. Поки Москва остаточно не затвердилася у своїх північних завоюваннях, її кавказька політика не йшла далі намагань паралізувати на Північному Кавказі вплив Туреччини. Встановлюється добросусідські взаємини з владарями Кабарди і ставиться низку укріплених пунктів по нижній течії Терека та Сунжі, щоб перешкоджати кримцям „перелазити“ ці ріки на сполучення з кумиками, з шамхалом тарковським та іншими. Питання про погодженість військових дій проти того ж таки шамхала на той час стає основним питанням у взаєминах Москви з Кахетією. Чиста стратегія у значній мірі домінує в цих зносинах в XVI в., стратегія, економічні коріння якої треба шукати поза межами Кавказу і, в усякому разі, Грузії.
Всі посольства, що того часу відряджувано з Москви до Кахетії, по суті, трималися все того ж самого маршруту. Прибувши з Москви Волгою та Каспійським морем до гирла Тереку і в місто з тою ж назвою, на що треба було витратити від трьох до чотирьох місяців, посольство піднімалося цією річкою до Сунжі. Далі пливли Сунжею через землі різних владарів сучасної Малої Кабарди приблизно до того місця, де горішня Сунжа наближається до Тереку. Звідси починалася гірська частина шляху, яка відповідає сучасному військово-грузинському шляхові. Минувши Ларс, з великими труднощами проходили славетне Дар'яльське межигір'я і тут вступали в „Сонську землю“ або „Соні“. Пень цього слова скорше тотожний з пнем „Svan“, але саму цю назву в руських документах XVI та XVII ст. ст. застосову-
