її вони тільки но створили, попала під владу персів. Вірмени, лише значно пізніш, коли розпалася імперія Селевкидів, у II в. до н. ери могли створити значне державне формування, що досягло свого апогею в I в. до нашої ери. Короткий період вірменської могутности II та I в. до нашої ери відзначився активною асиміліяцією стародавніх переднє-азійських етнічних елементів, в наслідок чого у вірменської людности переважної ваги набув тип, що в антропології має назву „вірменоїдного типу“. Коли так ставити питання, то треба лише пояснити, за яких обставин та через які причини відкололися східні фрігійці-вірмени від головної фрігійської маси, що ще за часів Геродота посідала області, які безпосередньо межували з нижньою течією р. Галіса. Відколотися вони не могли за дуже давніх часів, бо про це пам'ять збереглася ще за часів Геродота, т. т. в V в. до нашої ери. При чому Геродот навряд чи міг знати про кревні зв'язки вірмен з фрігійцями з письмовних документів: фрігійське царство загинуло у VII в. і тоді ж мусіли загинути і його архіви. В силу всіх цих міркувань треба гадати, що вірмени відкололися від фрігійців незадовго до повоювання та колонізації перших областей Ванського царства. Коли припускати, що Ванське царство впало під ударами вірмен незабаром після царювання Еримени, сина Руси IV, т.-т. приблизно в 560–570 р. р. (за Ксенофонтом, Кір Старший вже знайшов вірмен в областях, що за клясичної доби називалися Вірменією і лежали на південь від Аракса у горішньому водозборі Ефрату, що знову таки приводить нас до другої половини VI в. бо Кір почав царювати на 550 р. до нашої ери), то треба думати, що вірмени появилися в Урарті в самому кінці VI в. до н. е., а в сусідніх Каппадокійських областях вірмени появилися не.задовго до того, як відкололися від фрігійців; останні за доби занепаду посідали області, що лежать небезпосередньо на захід від Каппадокії, і без жадного сумніву за доби розквіту фрігійці над нею мусіли самі панувати, а також, можливо, на схід від неї. За таких умов треба гадати, що вірмени відкололися від фрігійців або на початку VII ст. до нашої ери, або в середині його, тобто стосуючися до моменту кімерійської навали 652 р. і зруйнування ними фрігійського царства.
Роботи російських археологів В. А. Городцева, А. А. Спіцина (особливо першого), а також румунського вченого V. Parvan'a, до деякої міри освітили темряву, що вкривала
