Е. О. ПАХОМОВ
Альпи, Карпати, Чорне море, Кавказ, Каспій, гори по краях північного Ірану, Памір, Алтай та ряд гірських пасмів, що тягнуться аж до Тихого океану, майже безперервним ланцюгом природних перегород поділяють европейсько-азіятський суходіл на частини: північну, з розлогими рівнинними просторами, зручними для розвитку кочовницьких культур, і південну, більш пересічену; вона з давніх давен була місцем зародження й розквіту культур переважно осілої людности.
За приступних для нас історичних часів найбільші сутички держав осілого півдня з кочовницькою північчю виникали, головне, на цьому кордоні або поблизу нього. Римляни, греки, візантійці, іранські держави, застійна Хина та ін., аж до самої Кореї, боронили в різні часи частини передової лінії фронту південців проти народів, що насувалися: кельтів, германців, скифів, тюрків, монголів і інших насельників Західньої Европи, України, Прикавказзя, Закаспія й Північної Азії.
Основне завдання південців було — забезпечити себе з півночі, там, де природних перегород було не досить. У наслідок цього й на заході, й на сході постає своєрідна система оборони — будують коротші або довші стіни й вали то на самій лінії згаданого кордону, то щоб захистити окремі замкнені райони, залежно від місцевих пересувань лінії боротьби за тої або іншої епохи. Римський limes з його vallum Traiani та vallum Hadriani (II стол.), від Райну до Дунаю, Анастасієва стіна, що захищала Візантію (V–VI стол.), стіни Таврії, загадкові стіни кімерійські і т. ін., а в Азії „велика Хінська стіна (III стол. до н. е.), недосліджені ще стіни Семиріччя, сасанідські стіни в північній Персії і ін., — усі об'єднані не тільки спільною ідеєю й цілями, а й географічно дають одну приблизно лінію, що
