своїми урізками заповняє брак згаданого вище природного кордону.
Один з районів, де накопичувалась завойовницька енерґія кочовників, були степи України і нижнього Поволжя; звідти вони плинули, немов у вікно, в простори між Чорним та Каспійським морями, і, йдучи вузькими проходами вздовж західнього й східнього узбережжя Кавказу, спустошливими потоками розливались по передній Азії.
Так пробивалися ще кімерійці і скифи, а потім алани, гуни, хазари, кіпчаки та інші. Щоб щільно загородити ці проходи, не було досить організованої сили аж до того часу, коли до Кавказу щільно підступили з заходу Візантія і зі сходу — Сасанідська Персія. І тільки тоді, мабуть, майже за тої самої приблизно добрі виникають нові штучні бар'єри, „абхазька“ стіна на західньому і „дагестанська“ — на східньому узбережжі Кавказу.
Отже, спорудження обох цих пам'ятників є ланки однакового ряду культурно-історичних явищ, що охоплюють собою величезні простори европейсько-азіятського суходолу, а в вужчому маштабі — вони є свідки колишніх стосунків насельників степів України, Прикавказзя й нижнього Поволжя, з одного боку, та Закавказзя — з другого.
Обидві кавказькі стіни не раз привертали до себе увагу мандрівників, у пресі з'являлись описи їх найприступніших дільниць, але в цілому жодної з них не досліджували[1]. Зокрема, про дагестанську стіну в нас є численні відомості арабських істориків, географів, згадки вірменських середньовічних авторів, нотатки европейських мандрівників з XIII по XIX ст.[2] і навіть кілька її плянів, як Д. Кантеміра (1722 р.)[3], Є. Ейхвальда (1825 р.)[4], І. Н. Березіна (1842 р.)[5], Н. А. Караулова (1908 р.)[6], але два перші дають тільки головну дільницю, а обидва інші побудовано, як видно, тільки на розпитуваннях. Описи, навіть досить докладні, як А. А. Марлінського[7], не охоплюють далі перших 10–15 кілометрів.
Ще 1924 р. автор цих рядків зняв питання в Т-ві Дослідження та Вивчення Азербайджану про потребу дослідити цей цікавий пам'ятник сасанідського будівництва, але з різних причин експедиція відбулася тільки влітку 1928 р., до того ж роботу було поділено на чотири терміни: 1–5 квітня, 4–15 липня, 25–28 вересня і 15–21 листопада[8].
