пер загублені). Кожному братчикові (Гулак, Костомаров, Білозерський) Куліш, Шевченко, Навроцький, Андрузький, Посяда, Савич, Маркович, присвячено окрему справу. Далі йдуть справи притягнутих до слідства (Рігельмана, Хмільницького та Сердюкова, Чижова та одна справа на вісім осіб—серед яких Тулуб, Галаган, Чуйкевич). Спеціяльну справу присвячено Петрову; решта справ уміщають в собі 1) загальні роспорядження по слідству, 2) про відозву 1847 р., 3) про славянофільство та українофільство, 4) журнал, який складався для височайших докладів.
Оригінальні матеріяли, які складають ці величезні 19 справ, дають багацько нового до того, що вже оголошено було друком.
Не кажучи про дрібні ухилення, пропуски, переїначення в надрукованих в ріжні часи документах, єсть ціла низка зовсім невідомих, досі неоголошених матеріялів.
Маючи на увазі видати систематично всі матеріяли до історії Кирило-Методіївського товариства, ми публікуємо тут з ленінградських справ найбільш важливі документи до внутрішньої історії братства, його настроїв та ідеології.
Всі опубліковані до цього часу документальні матеріяли до історії братства були зроблені з архівів київського ґенерал-ґубернатора (Рігельман, М. С. Грушевський), Міністерства Народньої Освіти (Д. І. Багалій в „Нашому Минулому“) та з III отдєлєнія (М. Стороженко, Щоголів в „Вилому“, Забіла в „Україні“ 1907 р. та П. Зайцев в „Нашому Минулому“). Вони розпадаються на три групи: 1) автентичні матеріяли: листи, записки, що вийшли з рук самих, братчиків до моменту їх арешту й при арешті опинилися в руках слідчої влади, 2) відповіді братчиків на допитах при слідстві, 3) урядові оцінки діяльности як цілого брацтва, так і окремих братчиків, та документи, які малюють хід самого процесу..
Найбільшу цінність має звичайно перша група матеріялів, як голос учасників тих подій, до того ж не змінений ще під загрозою в’язниці та заслання.
На збирання рештки того рукописного матеріялу, що лишивсь після брацтва, мусить бути в першу чергу звернена увага: перед другою й третьою групою матеріялів вони мають особливу перевагу що до документальної правди й історичної цінности. До зізнань братчиків на допитах мусимо підходити взагалі з особливою обережністю, відокремлюючи з них те, що говорилося для „отвода глаз“, і по неясним натякам роблючи висновки про те, що було справді й до чого може не дійшли й слідчі. З другого боку урядові документи (третя група) вже цілком тенденційні й приступати до них можно, як кажуть, „cum grano salis“, а саме добре розібравши ту урядову політику й точку погляду, під якими їх складено. Між тим як документи другої групи безпосередньо вводять нас в інтимну обстановку товариства.
З цих матеріялів першої групи були оголошені в літературі про брацтво так звана „Книга битія“, Устав, „Главные правила“, 2 відозви, де-які листи братчиків, записка Білозерського.
Але всі публікації цих актів не вичерпують вповні рукописного матеріялу. Книга битія лише по одній редакції (українській), а всіх текстів 5 обома мовами; „Устав“, „Главные правила“ і відозви надруковані з помилками й відступленнями від тексту оригіналів. Дві записки Білозерського („Україна“ 1914 кн. 1) подано було по копії, а не по оригіналу. Низка аналогічних матеріялів зовсім не з’явилася в друку.
Лишаючи поправки до друкованого тексту на той час, коли можливо буде видрукувати цілком всі матеріяли до історії брацтва, ми подаємо тут те, що відомо було лише з переказів або з незначних уривків.
