на Україні на протязі більше ніж 20 місяців; а цьому в листах Бальзака — головним робом до його сестри — присвячена не одна цікава сторінка[1].
Раніш ніж нагадати про ці забуті й надзвичайно цінні картинки з листів Бальзака, доцільним буде сказати де-кілька слів про його життя, як він попав на Україну і де там перебував.
Оноре де Бальзак, великий французький письменник і романіст, народився в Турі 20-го травня 1799 р., помер у Парижі 18 серпня 1850 р. В дитинстві не виказував жадних особливих здібностей, окрім охоти до читання, яка не давала йому иноді спати й допровадила раз навіть до хвороби. Після ліцею у Вандомі, а потім пансіону в Парижі, де-який час був урядовцем, на початку в адвоката, а згодом у нотаріуса.
Проти бажання родини роспочав він літературну працю і за 5 років проживання по мансардах надрукував під ріжними псевдонімами до 40 невдатніх романів, від котрих потім сам відмовлявся. Щоб вибитись з грошевої залежности від батьків, він занявся на 25-му році спекуляціями: купив друкарню й почав друкувати дешеві видання Ляфонтена й Мольєра. Підприємство це збанкрутувало і треба було його продати з великими грошевими втратами. З цього почались борги, з якими Бальзак мусів боротися на протязі цілого свого життя.
Він жив постійно у Парижі, алеж коли події якогось із своїх романів поміщав у незнайомому місті, то старався там побувати, і таким робом, об'їздив майже всю Францію. Побував також у Савої, Сардинії, Корсиці, Німеччині, Італії, Росії та на Україні.
Аферист ніколи в ньому не замірав, і фантазія романіста часто штовхала його в сферу ріжних винаходів і фінансових підприємств. Він мріяв, наприклад, про фабрикацію нового дешевого паперу для своїх книжок, чим бажав подавити свою конкуренцію. Проектував здобувати на Сардинії срібло в старих римських копальнях, гадаючи, що в ті часи не знали як слід металюргічних процесів. Але завше в цих справах його переслідувала невдача. І, на щастя для світової літератури, він майже до кінця днів своїх повинен був залишитись одним із найплодовитіших письменників і стати автором „Людської Комедії“.
По численності, могутності й різнородності своїх типів Бальзак стоїть наряду з Мольєром і Шекспіром, — порівняння, проти якого нині майже ніхто не буде серйозно дискутувати.
Починаючи з „Шуанів“ першого із його етюдів, які він повинен був умістити в „Людській Комедії“, Бальзак не мав ні на хвилину відпочинку. Він проводив ночі за працею і підтримував себе тільки кавою: „Я не сплю більше п'яти годин, — пише він, — від півночі до півдня пишу мої твори, а з півдня до 4½ — виправляю коректуру“. (Лист до п. З. Карро, грудень 1833). Він пише свого „Сільського лікаря“ на протязі сімдесяти двох годин безпереривної праці, потім для виправки коректури він „похоронив“ на йому шістдесят ночей. І ця божевільна, понадлюдська праця (свого „Цезаря Біротто“ він писав двадцять п'ять днів, майже не спавши) — продовжується до виїзду на Україну в 1847 р.
Надзвичайне фізичне й моральне здоровля добряка-атлета давало Бальзакові сили витримати таку грандіозну роботу. Завше він був веселим, сердечним, першим на все горло сміявся із своїх же власних анекдотів. Допомогала йому в цьому окрім того глибока віра й запевненість у самому собі. Незадоволений стояти в рангу „маршалів літератури“,
- ↑ Кореспонденція Бальзака і до останнього часу викликає великий інтерес, що підтверджують недавні ще публікації в „Revue des Deux Mondes“ за 1922 і 1923 р. переписки Бальзака. Найліпшим сучасним знавцем його Marcel Bouteron'ом, бібліотекарем Парнаського Інституту й Бібліотеки в Шантії, де переховуються цінні рукописи Бальзака.
