полеон. Хочу їхати в Верхівню через Німеччину, достойну свого реноме, про яке ми стільки брешемо“ (ст. 277). „Через три місяці“, підтвержує він ще раз, я зароблю потрібні гроші, без хвилювань і турбот, двома театральними п'єсами… Ви побачите, що я приїду мертвим у Верхівню й повернусь звідтіль живим“ (ст. 283).
Ось уже й грудень, кінець 1835 р., а подорож в „країну квітів і зелені“ з місяця на місяць, а потім і на довгі роки все відкладається. Алеж Бальзак не губить надії й терпіння, він жиє ідилічними мріями, як він колись увечері сидітиме у Верхівні біля комина, оповідаючи про все, що він „дізнався що-дня… колись в Парижі“. Алеж він починає трохи сумувати, бурчати на те, що „виїхавши до Київа забувають про стару, таку віддану приязнь, так забавляються й веселяться ніби то Київ був Парижем“ (ст. 304).
Весною, в березні 1836 р. Бальзак проводить гірку паралель, що тоді, як у Київі „веселились“, він відмовляв собі, навіть приємности піти в італійську оперу… та як здоровля його настільки погіршало… (ст. 306). Всеж таки не відмовляє собі знову помріяти, як він сидітиме вечером, біля комина у Верхівні, коли загояться його рани серця, розказуватиме про своє лихо-нудьгу замираючим голосом!! (ст. 323). Ближче, ближче до своєї коханої — от його мрії!
І в цьому році подорож усе відкладається з місяця на місяць, і все із-за грошей. Маються ще надії на вересень (ст. 333). Надходить і падолист. Бальзак їде до свого рідного міста, Тура, і відтіль надсилає листа, що ніби то все налагожено, алеж, як знаємо, і в падолисті надії його були помилковими: „…Раніш ніж відректись від Франції та їхати утворити собі нову батьківщину в Росії, на Україні, я спробував останнє зусилля, і це зусилля вдалося“ (ст. 361, 23 пад. 1836 р.).
Справа подорожі й цей раз розстроїлась, тим не менше він і в січні 1837 „прагне Верхівні, як оазісу серед пустині“ (ст. 373).
У Флоренції, в квітні, Бальзак виробляє свій перший маршрут: „В серпні я поїду на Україну через Угорщину й Тироль, а повернусь через Дрезден. У Верхівні напишу без сумніву свою першу театральну п'єсу“ (ст. 384). В липні маємо вже инший маршрут, придуманий в Парижі. „Це була моя помилка, що я не побував на Україні, алеж я перший і покараний, помилка моя є наслідком моєї бідности. Але тільки що я знайшов спосіб ощадної подорожі, який використаю, як тільки буду вільним. Треба їхати звідціль до Гавру, з Гавру до Гамбурга, з Гамбурга до Берліна, з Берліна до Бреславля, з Бреславля до Львова, і зі Львова до Бродів. Тільки чи виїдете Ви мене забрати в Бродах, де я буду без екіпажу й не знаючи місцевої мови. Осьдечки той проект, який я лелію, і котрий заставляє мене поспішати з моїми працями“ (19 липня 1837 р., ст. 413).
Читаючи ці рядки, стає трохи смішно бачити в уже дорослої людини, що зазнала багато лиха, такі юнацькі мрії, надії, захоплення, алеж мимоволі це терпіння, постійна тверда віра в прийдешнє, коли поет-письменник побачить нарешті далекій край, невідомий, де жиє мила йому жінка, викликають здивовання й співчуття.
Наближаються вже ті місяці, роки, коли Бальзак у своїх листах буде не так часто пригадувати Україну, Верхівню, майбутнє життя там. Алеж час від часу попадаються рядки, в яких він думає не тільки про свою кохану, але і про країну, де вона жиє: „Ви не повірите, пише він із однієї своєї подорожі по Франції, як я мрію про Вас, переїзжаючи Бос і Беррі, бо це Ваша Україна, тільки на меншу скалю, і кожен раз, коли я їх минаю, моя думка затримується на Верхівні. Ці дві рівнини дуже возвишені, бо в Іссудені ми знаходимось на 600 футів вище рівня моря, і
