МИКОЛА МАКАРЕНКО.
У відділі середніх віків і доби Відродження у Ленінградському (кол. Петербурзькому) Ермітажі переховуються українські клейноти, що передані були туди з кол. Царсько-Сельського Арсеналу під час утворення зазначеного відділу в Ермітажі. Тут переховуються чудові корогви з останніх часів Запорожжя, українські гармати художньої роботи, рушниці, пістолі, шаблі та срібна з позолотою булава Данила Апостола. Своїм історичним значінням, а иноді й художньою роботою особливо визначається велика збірка корогов, яка гарно збереглася і дійшла до нашого часу. Великих і малих, ріжкої форми корогов тут чотирнадцять. Поки що історія їхнього 'переходу до Арсеналу мало відома; взагалі відомостей про них ми майже не маємо. Інвентарі Ермітажу, також як і колиши. Царсько-Сельського Арсеналу, розповідають, що ці корогви перейшли до Арсеналу після смерти вдови управителя князя Потьомкіна, що вмерла 1829 року. Далі відомо, що вони були знайдені в будинку цієї вдови під дахом, на горищі. Ні місце цього будинку, ні ім'я вдови, ни обставини, при яких це було зроблено—не відомі.
Також залишається невідомим, яким чином ці клейноти попали до „вдови управителя кн. Потьомкина“. Гадаю, що в паперах Царсько-Сельского Дворрового Управління, чи, можливо, в архіві колиши. Міністерства Двора знайдуться які-небудь документи, які-небудь матеріяли про ці корогви, що допоможуть коли-небудь докладніше довідатись про обставини, при яких вони були знайдені. Поки що, можна припустити, 'що до „вдови управителя“ корогви попали випадково після смерти „вельможного“, а в його руках опинилися’ після руїни Запорозької Січи.
Тепер ці клейноти, дорогі для всієї України, перебувають в Ермітажі, яко пасинки цього надзвичайно великого і важливого хазяїна. Нікому непотрібні, запорошені, висять вони на стінах передпокою середньовічного відділу Ермітажу. Вони порушують в ньому загальний ансамбль, бо в нім нема навіть відділу, де-б ці корогви почували себе між речами їм подібними.
Належали вони, як далі видно — буде, ріжним куреням Січи, а також і війську “Запорозькому. Всі вони мусять бути зараховані до XVIII століття.
Значна історична вартість їхня: імена куренів, полковників, старшин, отаманів, осавулів та писарів, їх дати, а також ті художні особливості якими визначаються корогви, примушують мене докладніше зупинитися на них і подати детальний опис цих реліквій, що чекають часу, коли знову побачуть береги рідного Дніпра.
При опису я дбав про те, щоб він дав можливість уявити не тільки форми, але й фарби оригіналів. При зазначенні повороту постаті прийнято геральдичну термінологію.
На початку опису кожної корогви поставлено наше порядкове число, а за ним в дужках—число інвентаря Ермітажу.
