— Люба дитино, мала надія, та проте, можливо, ви побачите ще колись свойого батька.
— Боже мій! Боже мій! — скрикнула міс Грант. Вона не могла стримати сліз, а Роберт схопив руки леді Гленарван і в захваті цілував їх.
Коли минув перший вибух сумних радощів цих, дівчина нетерпляче почала розпитувати про все. Леді Еллен розповіла їй історію з документом, розказала, як „Британія“ загинула біля берегів Патагонії, як капітан з двома матросами — єдині, хто залишився з розбитого корабля — мусіли вийти на берег півострова; як, нарешті, вони запискою, писаною трьома мовами, цілий світ благали порятувати їх, як кинули цю записку в хвилі океану…
Роберт їв очима леді Гленарван, немов життя його висіло на її вустах. В його дитячій жвавій уяві повставали страшні малюнки. Хлопець бачив батька на палубі „Британії“, кидався за ним вглиб хвиль і чіплявся за надбережні скелі, волікся пісками змучений, але вже врятований від хвиль. Кілька разів він переривав напружену тишу.
— О, тату! мій бідний тату! — гукав він, тулячись до сестри.
Міс Грант мовчки слухала; склавши руки. Коли леді Еллен скінчила оповідати, дівчина скрикнула:
— О, леді Гленарван! Документ, документ!
— В мене немає його, люба дитино, — відповіла леді Еллен.
— Немає?
— Так, немає. Саме в інтересах вашого батька лорд Гленарван мусів завезти документа до Лондону. Але я вам переказала кожне слово, все, що містилося в документі, коли нам пощастило відновити його справжній текст. Поміж урваними, напівстертими реченнями, хвилі зберегли, проте, кілька цифр. На жаль, довжини…
— Без неї можна обійтися! — гукнув хлопчик.
— Так, містере Роберте, — посміхнулася з його рішучого тону леді Еллен.
— Отже, міс Грант, найдокладніші подробиці записки ви знаєте так само, як я.
— Так, — відповіла молода дівчина, — але я-б хотіла бачити слова, що писав мій батько.
— Ну, то завтра. Завтра, мабуть, лорд Гленарван повернеться. Він озброєний цим незаперечним документом, хотів показати його членам Морської Управи, щоб, не гаючися, заходилися шукати капітана Гранта.
— Невже? — скрикнула дівчина. — Ви це зробили?
— Так, моя люба міс, і що-хвилі я чекаю лорда Гленарвана.
— Леді Еллен, — захоплено гукнула глибоко вдячна дівчина — ви відроджуєте нас!
