ряка. Немає нічого вище, навіть для жінки. Чи-ж не так, Джоне?
— Без сумніву, мілорде, — відповів молодий капітан, — одначе я визнаю, що міс Мері більше личить місце на помості, аніж на щоглах. Але від того мені не менше приємно чути її слова.
— Особливо, коли вона любується „Дунканом“, — мовив лорд Гленарван.
— Який на це заслуговує, — відповів Джон.
— Ви так пишаєтесь цею яхтою, — сказала леді Елен, що мені заманулося оглянути її до самого трюма й побачити, як там розмістилися між деками матроси…
— Чудово, — відповів Джон, — вони там як дома.
— І вони справді дома, люба Еллен, — сказав лорд Гленарван. — Ця яхта — це частка нашої старої Каледонії. Це кусень Дембартонського графства, який пливе черівним способом так, наче ми й не залишали рідного краю. „Дункан“ — це замок Малькольм, а океан — Ломонське озеро.
— Отже, любий Едварде, — сказала леді Еллен, — покажіть нам свій замок.
— До ваших послуг, але дозвольте мені раніше упередити Ольбінета.
Завідувач господарства яхти був чудовий метрд'отель і виконував свої обов'язки старанно й розважливо. Він з'явився на поклик капітана.
— Ольбінете, перед сніданням ми зробимо невеличку подорож, — сказав Гленарван, ніби справа йшла про прогулку в Тарбе або на озеро Катрин; — сподіваюсь, що коли ми повернемось, сніданок буде готовий…
Ольбінет з поважним виглядом вклонився.
— А ви, майоре, з нами? — запитала леді Еллен Мека Наббса.
— О, — сказав лорд Гленарван, — майор цілком поринув в дим своєї сигари. Не треба заважати йому. Рекомендую його вам, міс Мері, як завзятого курця. Він вічно курить, навіть тоді, коли спить.
Майор зробив знак згоди, і гості лорда Гленарвана спустилися між деками.
Мек Наббс залишився сам. Розмовляючи своїм звичаєм сам з собою, він ще більше поринув у хвилі диму. Якийсь час непорушно стояв і дивився на сліди, що яхта залишала за собою на морі. Отак тихо постоявши кілька хвилин, він оглянувся… і побачив незнайоме обличчя! Коли майора взагалі могло що-небудь здивувати, — він був здивований з такої зустрічи, бо пасажира цього бачив він уперше.
Перед Наббсом стояв високий і сухий, худорлявий чоловік, років на сорок, що скидався на довгого цвяха з широкою шапочкою: справді, голова його була широка й велика, чоло високе, ніс довгий, рот широкий і підборіддя дуже ви-
