Було саме 26 липня 1864 року. За міцним північно-східнім вітром серед хвиль Північного каналу повною ходою мчала препишна яхта. Англійський прапор маячив на задніх щоглах, а на шпилі передньої щогли вирізнялися золоті ініціяли „Е. Г.“ під герцогською короною. Це був „Дункан“. Власник яхти, лорд Гленарван — один із шіснадцятьох шкотських перів, що засідають у Вищій Палаті, був також і найвидатніший член „Королівського Яхт-Клубу“, такого славнозвісного на все Великобританське Сполучене Королівство.
Лорд Едвард Гленарван їхав із своєю молодою дружиною, леді Еллен, та родичем одним, майором Мек Наббсом.
Що-йно збудований „Дункан“ випробував свою силу за кілька миль від Кляйдської затоки, а тепер саме мав увійти до Глазго. Уже острів Аран ледве мріяв ген-тен на обрії. Коли раптом вартовий матрос вказав на величезну рибу, що хутко пливла поруч яхти. Капітан Джон Мангльс вмить повідомив лорда Едварда. Той зразу-ж опинився на помості вкупі з майором Мек Наббсом. Зацікавлений лорд Едвард запитав капітана:
— Що ви думаєте про цю тварину?
— Гадаю, мілорде, — це чудесний екземпляр акули.
— Тут, у цих водах, акула?! — неймовірно скрикнув Гленарван.
— Проте, це так, можу запевнити вас, — відповів капітан. — Річ, бачте, в тому, що за нами пливе акула, яку можна здибати у всіх морях під кожною широтою. Це є так звана „риба-молот“ і я глибоко переконаний, що маємо справу саме з таким дивоглядом. Коли ви, мілорде, не заперечуєте та коли леді Гленарван сподобається думка подивитися цікаві лови, — ми незабаром побачимо, чого нам триматися.
— А ваша думка, Мек Наббсе? — вдався лорд Гленарван до майора: — може спробуймо? Як вам така пригода?
— Моє бажання завжди відповідає вашому, — спокійно відказав майор.
