— До речи, — зауважив Джон Мангльс, тепер взагалі ретельно винищують ці страшні тварюки. Отже, скористуймося з цього випадку. Як що ви, мілорде, пристаєте на це, ми влаштуємо цікаве видовисько. Та й, крім того, це буде добрий вчинок.
— Починайте, Джоне! — сказав лорд Гленарван.
Він послав попередити леді Еллен. Дуже зацікавлена цими надзвичайними ловами, вона також прийшла на поміст.
Чудове море було в цю мить; на поверхні так легко можна було стежити за прудкими рухами акули: вона то поринала, то з дивовижною силою випливала знову нагору. Джон Мангльс віддав потрібні накази. Матроси кинули через правий борт міцного мотуза з гострим залізним гаком, що на нього причеплено було великий кусень сала. В такий спосіб гадали принадити цю акулу. І ця велика риба-молот, хоч була на відстані десятьох ярдів, враз помітила здобич. Непереможна ненажерливість примусила її прудко кинутися до яхти. Плавниками своїми, чорними з сірими краями, міцно розбивала вона хвилі, а хвіст, мов стерно, допомагав їй триматися просто та рівно. Що більше акула наближалася, то чимраз дужче запалювалися величезні вирячені очі їй ненажерливою жадобою. А коли тварюка поверталася, в роззявлених щелепах вирізнявся чотирьокутник з великими зубами. Широка голова її виглядала, немов подвійний молоток, притятий до держала. Справді, Джон Мангльс не помилився, риба належала до найпрожерливішого роду з родини акул: англійці звуть цю тварину „риба-молот“.
Напружена жвава увага. Всі пасажири не зводять очей з акули. Ось тварюка вже зовсім близько; ось-ось зможе схопити гака. Щоб зручніше зробити це, акула перевернулася на спину, і величезний кусень сала зник в її широченній пащі. Але в цю мить і сама зачепилася вона за гачок, міцно шарпнула линву, — і матроси потягли дивогляда на палубу мотузом, причепленим до кінця великої реї.
Акула страшенно пручалася та дібрали способу приборкати її завзятість. Скрутили з мотуза морський вузол і звязали їй хвоста, — отже рухати ним тварюка не могла. Ще кілька хвилин, і акулу витягнули на палубу яхти. Зараз же один матрос, що правда, дуже обережно, підійшов до страшної тварюки й дужим ударом сокири розрубав цього страшного хвоста.
Лови скінчено. Дивогляд уже не страшний, і моряки трохи заспокоїлися: помстилися вони добре. Але страшенно зацікавлені, вони нетерпляче очікували. Річ у тому, що на кожному кораблі є звичай уважно оглядати, в таких випадках, шлунок акули. Знаючи матроси її невибагливу зажерливість, чекають завжди чогось особливого від такого огляду. І сподіванки не завжди їх заводять. Леді Гленарван пішла собі з
