Лемера, двох голандців, що дуже цікавилися відгадати останнє слово цієї географічної загадки.
— Це були вчені? — спитала леді Еллен.
— Ні, сміливі комерсанти, і наукова вага відкриття їх зовсім не обходила. За тих часів існувало Голандське Ост-Індійське Товариство, і тільки воно мало право на всю торгівлю, що її провадилося Магеллановою протокою. А що за тих часів иншого шляху до Азії не знали, то привілея ця давала чималі прибутки. Тим-то кілька комерсантів наважилися боротися з нею, а саме: шукати иншої протоки. Серед людей цих був Ісаак Лемер, людина розумна й освічена. В червні 1516 року, майже стома рокам пізніше від Магеллана, небіж цього Ісаака Лемера — Яків та добрий моряк Шутен, родом з Горну, вирушили в путь. Кошти на експедицію дав Ісаак Лемер. Сміливі моряки відкрили протоку Лемерів між Вогняною Землею та землею Штатів, а 12 липня 1516 року об'їхали мис Горн, що ще більше та товариша свойого, миса Доброї Надії, заслуговує на назву миса бур.
— Ось де вже я неодмінно хотів-би бути! — скрикнув Роберт.
— І ти був-би біля справжнього джерела найяскравішого життя, — захоплено відповів Паганель. — Справді, чи може бути повніше, чарівніше задоволення, ніж те, що його зазнає моряк, відзначаючи своє відкриття на мапі. Він бачить, як потроху землі виникають під його поглядом, як острів по острову, мис по мису, так би мовити, з'являються з глибини хвиль. Спочатку кінцеві лінії ще невиразні, уривчаті. Тут зазначено який окремий мис, там — самітню бухту, далі — затоку, що губиться в просторах. Потім відкриття взаємно доповнюються, лінії з'єднуються; замість пунктуації на мапах вже цілком певні зариси; бухти утворюють виїмки на певних місцях, миси спираються на вже відомі береги, і, нарешті, новий суходіл з усіма своїми озерами, новими ріками, горами, рівнинами й долами, з селами, містами й столицями, вирізняється на глобусі у всій своїй пишноті. О, друзі мої! Той, хто відкриває землі, немов створює їх. Те саме почуття, той самий радісний неспокій! Але тепер це джерело вже вичерпане. Все вже бачили, все означили, все відкрили що до суходолів чи нових світів і нам, хто останній прийшов до географічної науки — нам нічого вже робити.
— Ще лишається, любий Паганелю… — мовив лорд Гленарван.
— Що-ж, що?
— Те, що ми робимо.
А „Дункан“ все плив надзвичайно хутко шляхом Веспучі та Магеллана. 15 вересня він перерізав зворотник Козерога й попрямував до славетної протоки; кілька разів вже вирізнялися на обрії, мов маленька лінія, низькі береги Патагонії.
