Кабраль, Соліс, Бальбоа. Ці моряки об'їхали східні береги Америки й відзначили їхні межі, подавшись на південь; 360 років тому їх мчала та сама течія, що нею тепер пливемо ми. Погляньте, друзі мої, ми перерізали рівник в тому самому місці, де останнього року XV століття перейшов через нього Пінзон, і вже наближаємося до 8 полудневої широти, що під ним він пристав до бразильського берега. А ще за рік — португалець Кабраль досяг порта Сегуро. Веспучі підчас своєї третьої мандрівки дістався ще далі на південь. Року 1508 Вінцент Пінзон та Соліс об'єдналися, щоб достеменно визначити американські береги, а 1514 року Соліс винайшов гирло ріки Ріо де-ла-Плати, де його й з'їли тубільці. Тим-то Магелланові випала честь першому об'їхати американський суходіл. Року 1519 цей великий моряк виїхав з п'ятьма кораблями, поплив уподовж берегів Патагонії, найшов Порт Дезіре, порт Сен-Джульян, де він на довгий час спинився, потім на 52° широти відкрив протоку Одинадцятьох тисяч Дів, яка мала називатися його ім'ям, і 28 листопада 1520 року вийшов у Тихий океан. О, яких радощів мав він зазнати, як забилося, мабуть, серце йому, коли побачив на обрії блискуче, в сонячному промінні нове море!
— Ах, пане Паганелю, — скрикнув Роберт Грант, захоплений цим оповіданням, — як хотів-би я там бути!
— Я також хотів-би, мій любий, і певна річ не втратив-би нагоди, коли-б народився був триста років тому.
— Це було-б дуже неприємно нам, пане Паганелю, — відказала леді Еллен, — бо тоді-б ви не могли їхати, як тепер, „Дунканом“ і розповідати нам цю історію.
— Хтось инший замість мене оповів би її вам, леді, та ще й додав-би, що західній берег Америки відкрили брати Пізарро. Ці сміливі мандрівці заснували багато міст. Куско, Квіта, Ліма, Сен-Яго, Вілля-Ріка, Вальпарайз та місто Концепсіон, де оце везе нас „Дункан“, геть усі збудували вони. За тієї доби відкриття Пізарро прилучилися до відкриття Магелланового і на велике вдоволення тодішніх вчених, американські береги вже можна було відзначити на географічних мапах.
— Ну, а я був-би ще незадоволений і з цього, — мовив Роберт.
— Чому-ж? — подивилася Мері на маленького брата, що виявляв як-найжвавіший інтерес до історії цих відкрить.
— Бо я захотів-би знати, що є по ту сторону Магелланової протоки.
— Чудесно, мій друже, — відповів Паганель, — я також хотів-би знати, чи суходіл тягнеться аж до бігуна, чи там — широке море, як гадав один з ваших земляків — Дрек. Виходить, коли-б Роберт Грант та Жак Паганель жили за XVII століття, вони, безперечно, вирушили-б слідами Шутена та
