— Ви не будете боятись?
— З нами — ні, — відповіла молода пані.
— Лоцман знову підійшов до містера Фогга й нерішуче мняв в руках шапку.
— Ну, лоцмане? — запитав містер Фогг.
— Ні, ваша мосць — одповів лоцман. Я не можу ризикувати ні сам собою, ні своїми людьми в такій далекій подорожі, пускаючись на судні в двадцять тон. До того-ж ми не встигнемо вчасно приїхати, бо від Гон-Конгу до Йокагами 1650 миль.
— Всього 1600. — поправив його містер Фогг.
— Все одно.
Фікс з полегкістю зітхнув.
— Але, — додав лоцман, — може знайдемо спосіб якось инакше уладнати цю справу.
Фікс перестав дихати.
— Як? — спитав містер Фогг.
— Поїхати, наприклад, в Нагасаки на південний край Японії, Це всього 1100 миль або в Шанхай, це вісімсот миль од Гон-Конгу. В останнім випадку ми можем держатись поблизу китайського берега, а це дуже нам буде зручно, до того ж і течія там несе на північ.
— Лоцмане, — промовив містер Фогг, — я повинен сісти на пароплав, що відходить до Америки з Йокагами, а не з Нагасаки чи з Шанхаю.
— Для чого-ж так? — заперечив лоцман. Пароплав до Сан-Франціско відходить не з Йокагами. Там і в Нагасаки він тільки зупиняється, а виходить він з Шанхаю.
— Ви певні в тому?
— Так, певен.
— А коли виходить пароплав з Шанхаю?
— 11-го о сьомій годині ввечері. Нам лишається ще чотирі дні. Це виходить девяносто шість годин, за котрі ми при середній прудкості в вісім миль, точній роботі, сприяючім вітрі та спокійнім
