лави, що роблять рейси по Сакраменто та його допливах. Тут таки складають ріжноманітний крам, що потім йде до Мексіки, Перу, Чилі, Бразилії, Европи, Азії та на острови Тихого океану.
Зрадівши, що нарешті він попав до Америки, Паспарту закортіло висадитись химерним та вправним вибриком. Але, скоро він плигнув на пристань, то мало не завалився, бо підлога її підгнила від води. Переляканий своєю невдачею, Паспарту голосно скрикнув і своїм криком злякав цілу зграю бакланів та птиць-баб, що раз-у-раз сидять на пловучих пристанях.
Вийшовши в свою чергу на берег, Філеас Фогг одразу запитав коли відійде перший потяг до Нью-Йорку. Виявилось, що він вирушає о шостій годині увечері. Таким чином Філеас Фогг міг провести цілий день в столиці Каліфорнії. Він наняв карету, посадив туди містріс Ауду, сів сам, а Паспарту примостився на передку й вони поїхали вулицями Сан-Франціско до „Міжнароднього готелю“. З свого високого місця Паспарту з цікавістю оглядав велике американське місто. Скрізь широкі вулиці, низькі, по нитці протягнені будинки, крамниці подібні до палаців, одні деревляні, а другі цегляні.
Вулицями снувало багато екипажів, омнібусів, вагонів трамваю. На пішоходах, крім американців та европейців, купчилось чимало китайців та індусів, що складали значну частину двохсоттисячного населення цього міста. Паспарту дуже був здивований тим, що бачив. Він чув про Сан-Франціско, ніби-то ще в 1849 році в цьому місті було повно розбишак, усяких злочинців та вбивців. Він чув, що Сан-Франціско був ніби Капернаумом, куди збірались всі вигнанці, охочі до злота, де грали на золотий пісок з ножем в одній руці та самопалом в другій. Але „добрі старі часи“ минулись.
