вітер відмовлявся послужить містерові Фоггові, то можна покладатись на пару.
Але в той день машинист вийшов на місток, підійшов до містера Фогга й почав про щось йому говорить. Невідомо чому, певне якимсь передчуттям, Паспарту почав турбуватись. Він залюбки віддав би одно вухо, щоб другим почуть те, про що говорилось на містку та йому вдалося почуть тільки кінчик тої розмови.
— Ви певні, що ви перетримали? — говорив Філеас Фогг.
— Так, — одповідав машинист. — Не забувайте, що з самого виїзду ми палимо всі печі. Коли ми їхали від Нью-Йорку до Бордо під малою парою, то нам би цілком вистарчило вугілля, але нам його не вистарчить для переїзду на всіх парах з Нью-Йорку до Ліверпуля.
— Я поміркую, відповідав містер Фогг.
Паспарту зрозумів усе. Бракувало вугілля!
— Ну — подумав Паспарту. — Коли вже містер Фогг викрутиться й з цієї біди, то в нього таки й справді величезна голова!
І здибаши Фікса, не витримав, щоб не розказати йому про цей клопіт.
— То ви гадаєте, що ми їдемо до Ліверпуля? — прошипів той крізь зуби.
— А то куди ж ще?
— Дурень! — одказав йому шпиг, знизавши плечима.
Паспарту хотів зараз таки відповісти на цю образу, бо не зрозумів навіть, за віщо його вилаяно. Але пригадав собі, що бідак Фікс певне дуже роздратований своєю невдачою та докоряє собі за даремну ні-до чого нездатну коштовну мандрівку кругом світу за фальшивим злодієм. Через те постановив вибачити цю образу Фіксові.
