Але про що думав в той час Філеас Фогг? Важко було уявити собі це; отже того-таки вечора він закликав машиниста й сказав йому:
— Роспаліть піч та йдіть на всіх парах, поки стане палива.
По кількох хвилинах з труби „Генріети“ повалив густий дим.
Пароплав на всіх парах йшов два дні. 8-го машинист прийшов і повідомив, що на цей день не стане вуггіля.
— Не зменшуйте вогню. Навпаки, прикрутіть дужче клапани!
Того-ж дня, визначивши місце положення на мапі пароплава, містер Фогг покликав Паспарту й звелів йому піти за капитаном Спіді.
Паспарту вислухав той наказ, наче йому доручили спустить з ретязя тигра, й сходячи з містка, бурчав:
— Ну й здійме він бучу.
Справді, через кілька хвилин, серед криків та лайки на місток вилетіла бомба. Цією бомбою, що готова була розірватись, був капитан Спіді.
— Де ми?! — насамперед запитав він, задихаючись з обурення, червоний до того, що можна було боятись, що його вдарить грець.
— За сімсотсімдесять миль від Ліверпуля, — спокійно відповів містер Фогг.
— Пират! — скрикнув Андрю Спіді.
— Я велів покликати вас……
— Грабіжник!
— …… щоб прохать вас продати мені ваш пароплав.
— І за сто чортяк не продам!
— Бо тоді я все одно мушу його спалить.
— Що? Мого корабля спалить?
— Так, принаймі, деревляні частини його. В нас немає палива.
