Цю сторінку схвалено
ЗАРІЗЯКА
Хата. Синьовато-білі стіни, сірі вікна, сіра лава, сірі двері, велетенсько нависла над хатою піч з біло-синім коміном, темно-жовта долівка, темно-зелений світ по кутках переходить в пітьму, заперті вікна, заперті двері сінешні й хатні. Під лавою вогко і темно.
Дрижать потихеньку стіни й долівка. Де далі — синішає в хаті. Жах…
Під лавою в темнім куточку тріпочеться серце, в конвульсіях тіло. Жах… Далі, в куток, в самий темніший, в норку… Сховатись… закрити очі… руками… Нічого немає навкруги, нічого, лише я. Там, коло ніг якась друга істота, до мене подібна. Але то тільки на мить — я одинокий, я сам. Сховатись.
Стукають у вікна, рушаться стіни, долівка… ломлються в двері… Темно… темно і страшно… темно і страшно… Жах…
