не. На низенькому стільці сиділа мати; тримала на колінах маленьку сестру і щось шила.
Вечір був якийсь надзвичайно давучий. Здавалось, — та, мабуть, воно так і було, — на дворі болото, болото, скрізь болото. Туманом окутана хата. І кругом далеко-далеко якась чорна пітьма, змішана з вогкими краплями. Такий був настрій…
Я не пригадую тепер гаразд ні моїх братів, ні обличчя матери. Пам'ятаю лише її зігнуту спину та нахилену над шиттям голову.
Входить батько. Я не пригадую зараз і його, — просто щось безформенно здорове, найсильніше, з найтовстішим голосом.
Розповідають тепер, що він був п'яний… Я-ж пригадую тільки, що то був батько і сильний чоловік. Він зняв чобота і став бити халявою матір по голові й по обличчі…
Я кинувся на ослінчик, а відтіля на запічок, тримався за карниз і визирав: дивився, як батько бив халявою матір.
І сміявся. Чудно було… от і сміявся…
А брати кинулися в різні кутки, позатулювали руками обличчя і плакали. І плакала, сидючи, мати. Кричала маленька сестричка.
А я визирав і сміявся…
