Цю сторінку схвалено
АБО ЦЕРКВИ СТРОЇТИМЕ, АБО НІ ЧОРТА НЕ СТОЇТИМЕ
Був у сусідів парубок, звали його Павлом. Раз у неділю в-осени він повіз мене на гору. Гора лежала між Млинами і Ярами; на самому шпилі була велика поляна, а навкруги густі кущі й ліси. На цій горі сходилися багатирі млинянські та яранські: парубки й підпарубки і малі хлоп'ята. Між ці малі хлоп'ята попав і я, мале хлоп'я. Поки малеча билася, високі горді парубки з обох боків стояли, з погордою дивлячись на нас, весело розмовляли і дружньо курили цигарки. Я більше стояв і дивився. Мене вабили їхні високі постаті; веселий сміх і жарти, чоботи, чумарки, чуби й цигарки подобались мені.
Але ось вони вже розійшлись на два ворожих табори. Похололо в грудях… Любов, пошана і гордощі до наших кипіла у грудях; ненависть і призирство до яран.
