Я кидався в саму середину наших ворогів, нахиливши голову й розмахуючи руками.
Вони оточували мене з усіх боків, штовхали кулаками. Але ні вони мене не могли й разу добре вдарити, ні я їх.
Але-ж я це робив, як Андрій Головченко.
Хлопці кидались на допомогу; повторювалися жорстокі атаки. І закінчилось нашою урочистою перемогою.
З шапкою набакир, задравши голову, з гордою усмішкою і з руками в кешенях, підіймаючи ноги, як Андрій Головченко, йшов я спереду своїх хлопців.
За нами йшли доросліші хлопці, між ними був і парубок Павло.
Він описував, хто як бився, підійшов до мене, поляскав по плечу і сказав:
— Ну, а цей або церкви строїтиме, або ні чорта не стоїтиме.
Голова задералася ще більше і так і кидалася у вічі:
— Або церкви строїтиме, або ні чорта не стоїтиме.
Шапка настовбурчилась ще вище і кричала всім:
