зати. Довго тинявся по вулиці й пішов у садок до школи. Якось було ніяково, — вони такі чужі були. Хотілося похвастати, а йшов неначе милостини прохати. Перед своїми хлопцями я-б не так позадавався. Я вже тиняюсь біля самої школи. Мені трохи холодно. Але ніхто з учителенків не виходить. Нарешті, з'явився старший, — йому було років вісімнадцять.
— Ти чого прийшов?
Мені зробилось ніяково. Я топтався на місці й мовчав. Якось не хотілося зразу хвастнути — соромно було.
— Ти-ж не приніс сала або пирогів?
— Ні — і почервонів.
— Ну, так я тебе викину геть.
Мене взяли сором, образа і злість: упертість додала решти. Я дражнив його, що він мене не викине, бо не дамся. Дражнив і болів. Від сорому і ганьби. Він виганяв мене, я одбивався. Нарешті, він схопив мене за руки і кинув мене через тин. Я полетів руками вниз, а він злякався, що розіб'юся і вхопив мене за полу. За полу моєї новенької сірої чумарки. Пола дранулась, і до моєї упертости додалося почуття жаху, ненависти і помсти.
