Цю сторінку схвалено
Я став на ноги, притулив до себе одірвану полу. Шкода новенької чумарки. Срашно, як битимуть дома за неї… Зціплені зуби, клубок злости в горлі, сльози жалю і страху.
А він стояв з другого боку тину і сміявся…
Видряпати очі, покусати руки. Але я стояв нерухомо.
А далі з нахиленою головою, з обвислими руками поплентався додому.
По дорозі нагнала мати і цілу дорогу, до самого дому гнала мене, б'ючи.
І до всього, — до жалю, до болю, до жаху, до злости, до жаги помсти, — додавалось почуття самотности і горя.
Дома батько з покуття сердито подивився на мене, і, довідавшись в чім справа, поставив мене навколюшки на сіль.
— Ото, не бався з благородними дітьми.
Через чверть години я був знову веселий. Шкода була тільки розірваної чумарки.
