Перейти до вмісту

Сторінка:Заливчий Андрій Зарізяка 1924.djvu/19

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

бачив, як я пірнув у воду. Всі намагалися щось згадати, але нічого не пригадували. Мати ж оповідала.

Йшов Черенок з коромислом на плечі по воду; дивиться, якась червона сорочка плаває по воді серед річки. Він і говорить матері.

«Чия то сорочка»?

А мати — ні слова та просто у річку, як була, так і кинулась.

Витягли мене вже неживого: роздягли, поклали на рядно та й одгойдали. І от я живий…

Кругом товпляться люди, допитують, посміхаються. І мати усміхається, держучи мене на руках. І західне червоне сонце усміхається з-за тополів.

Мені було трохи важко, але сумно-приємно.

Бо всі на мене звертали увагу. І люди. І мати. І сонце.

7. Обкладки

То було в-осени. Пожовкла трава на толоці, пожовкла й оболонь; тополі і верби пожовкли кругом. Листя сотнями спадало і тихо-тихо клалось додолу. Крізь ліс —

18