Сторінка:Заливчий Андрій Зарізяка 1924.djvu/6

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


І. Так я себе пригадую вперше

 Сіра півтьма навкруги. Повітря неначе складається з чорних і білих крапель: ці краплі дріжать, одні тихо спускаються вниз, другі підіймаються вгору без системи, без порядку. І навкруги нічого, крім напівсірого світла, крім білих і сірих крапель повітря.

 Довгі, товсті, нові, дубові балки, збиті навхрест, чотирьохкутні, гарно обстругані. І вздовж і впоперек балки, — багато, без краю багато. І вся ця система важких дубових хрестів неначе б то рушиться вгору, неначе б то пливе вниз; але разом з тим неначе б то повертається, — ні з чим зрівняти. І все неначе б то стоїть: не рушиться, не підіймається, не спускається.

 На одному з перехрестів звичайно товстім, звичайно широкім, гарно обтесанім, гарно обструганім лежу я. І немає мені

5