форми. Я не людина з руками й ногами і не звірь, і не щось подібне до рослини, — щось невловиме, безформене, безбарвне. Я бачу, не маючи очей, я чую, не маючи вух; я почуваю стиск душі і тугу, не маючи серця, грудей, я думаю без голови. Безформена маса зі всіма людськими чуттями.
Я дивлюся вниз в чотирьохкутний просвіт між балками і нічого не бачу, крім ще сірішого, ще темнішого повітря. Вгорі, навкруги нічого не видко, крім сірих і білих крапель; вони то спускаються вниз, то підіймаються.
Я з тугою знову оглядаюсь навкруги, дивлюся вниз і знову нічого не бачу, крім сірих і білих крапель повітря.
Перехрестів балок безмежно далеко, безмежно багато. І на одному з них лежу я. На важкому дубовому хресті. І сіро, темно і важко навкруги. І важко душі.
Підіймаються і спускаються сірі й білі краплі повітря. Неначе б то крутяться, підіймаються й знову спускаються велетенські дубові грати… І ні з чим зрівняти: неначе й стоять нерухомо. І так — без кінця, без краю…
Так я себе пригадую вперше.
6
