Сторінка:Заливчий Андрій Зарізяка 1924.djvu/8

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


2. Зарізяка

 Хата. Синьовато-білі стіни, сірі вікна, сіра лава, сірі двері, велетенсько нависла над хатою піч з біло-синім коміном, темно-жовта долівка, темно-зелений світ по кутках переходить в пітьму, заперті вікна, заперті двері сінишні й хатні. Під лавою вохко і темно.

 Дріжать потихеньку стіни й долівка. Дедалі — синішає в хаті. Жах…

 Під лавою в темнім куточку тріпочеться серце, в конвульсіях тіло. Жах… Далі, в куток, в самий темнішній, в норку… Сховатись… закрити очі… руками… Нічого немає навкруги, нічого, лише я. Там, коло ніг якась друга істота до мене подібна. Але то тільки на мент — я одинокий, я сам. Сховатись.

 Стукають у вікна, рушаться стіни, долівка… ломлютсья в двері… Темно… темно і страшно… темно і страшно… Жах…

 Он якась маса безбарвна, сіра. Щось людське по формі з ножем у руках—великий-великий, блескучий. О, це Зарізяка! Шукає… шукає… на долівці, на печі, шукає під піччю і в печі…

7