Нема вже нічого. Ніж… ніж… тільки ніж…
Змішалось усе в безбарвну, безформену масу, — тільки я… тільки ніж… Брат у моїх ніг… Його нема, — тільки я … тільки ніж…
Найде… заріже… Сховатись… А найде ж, безумовно найде.
О, хто ж оборонить? Десь там нікого. Сама тільки мати. Так, мати…
Навкруги вже нічого нема, — маса, сіра маса. Хитається вся, нема ні спокою, ні певного напрямку руху. Безформений рух, безформена маса. Жах…
Підожди… підожди…
Ось воно, бліде обличчя, худі темні руки, заломлені за шию, чорне довге волосся, засмальцована кубова кирсетка, хвилюються груди… Біжить… стремить… Швидче до дому. Жах…
У неї теж жах. Але ж вона врятує. Вона, вона єдина… Вирве, спасе від ножа. Я чую — вона спасе, я бачу, що спасе…
І вона йде з почуттям жаху, — їй треба врятувати, вона не чує… І вона спасе. Це видко по її обличчю, по її походці, по заломлених руках. Вона чує, що я коло ножа…
8
