_-_%D1%81%D1%82.09.jpg)
Хата. Синювато-білі стіни, сірі вікна, сіра лава, сірі двері, велетенсько нависла над хатою піч з біло-синім коміном, темно-жовта долівка, темно-зелений світ по кутках переходить в пітьму, заперті вікна, заперті двері сінешні й хатні. Під лавою вохко і темно.
Дріжать потихеньку стіни й долівка. Де далі — синішає в хаті. Жах…
Під лавою в темнім куточку тріпочеться серце, в конвульсіях тіло. Жах… Далі, в куток, в самий темніший, в норку… Сховатись… закрити очі… руками… Нічого немає навкруги, нічого, — лише я. Там, коло ніг якась друга істота до мене подібна. Але то тільки на мент — я одинокий, я сам. Сховатись…
Стукають у вікна, рушаться стіни, долівка… ломлються в двері… тріскають… Темно… темно і страшно… Жах…
Он якась маса безбарвна, сіра. Щось людське по формі з ножем у руках — великий-великий, блескучий. О, це Зарізяка. Шукає… шукає… на долівці, на печі, шукає під піччу і в печі…
Немає вже нічого. Ніж… ніж… тільки ніж…
