— 12 —
гом далеко-далеко якась чорна пітьма змішана з вохкими краплями. Такий був настрій…
Я не пригадую тепер гаразд ні моїх братів, ні обличча матері. Пам'ятаю лише її зігнуту спину та нахилену над шиттям голову.
Входить батько. Я не пригадую зараз його, — просто щось безформено-здорове, найсильніше, з найтовстішим голосом.
Росповідають тепер, що він був п'яний… Я ж пригадую тільки, що то був батько і сильний чоловік. Він зняв чобота і став бити халявою матір по голові і по обличчу…
Я кинувся на ослінчик, а відтіля на запічок, тримався за карниз і визирав: дивився, як батько бив халявою матір…
І сміявся. Чудно було… от і сміявся…
А брати кинулися в ріжні кутки, позатулювали руками обличча і плакали. І плакала, сидючи мати. Кричала маленька сестричка.
А я визирав і сміявся…
Батько бив халявою матір… Всі плакали, сестриця кричала… А я визирав і сміявся…
Чудно світила лямпа. Видко було лише батька — якусь безформену масу і бліде обличча і зігнуту постать матері, та чорну брудну халяву…
З кутка брат закричав:
— А він — сміється…
І я почав плакати.
_-_%D1%81%D1%82.08.jpg)
