Сторінка:Заливчий Андрій З літ дитинства 1919.djvu/16

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана

— 12 —

гом далеко-далеко якась чорна пітьма змішана з вохкими краплями. Такий був настрій…

 Я не пригадую тепер гаразд ні моїх братів, ні обличча матері. Пам’ятаю лише її зігнуту спину та нахилену над шиттям голову.

 Входить батько. Я не пригадую зараз його, — просто щось безформено-здорове, найсильніше, з найтовстішим голосом.

 Росповідають тепер, що він був п’яний… Я ж пригадую тільки, що то був батько і сильний чоловік. Він зняв чобота і став бити халявою матір по голові і по обличчу…

 Я кинувся на ослінчик, а відтіля на запічок, тримався за карниз і визирав: дивився, як батько бив халявою матір…

 І сміявся. Чудно було… от і сміявся…

 А брати кинулися в ріжні кутки, позатулювали руками обличча і плакали. І плакала, сидючи мати. Кричала маленька сестричка.

 А я визирав і сміявся…

 Батько бив халявою матір… Всі плакали, сестриця кричала… А я визирав і сміявся…

 Чудно світила лямпа. Видко було лише батька — якусь безформену масу і бліде обличча і зігнуту постать матері, та чорну брудну халяву…

 З кутка брат закричав:

 — А він — сміється…

 І я почав плакати.