Сторінка:Заливчий Андрій З літ дитинства 1919.djvu/26

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

— 22 —

шкура. І мені хотілося здирати у себе, так не було, та й не міг: руки безсило спускались. Вони одужали і я чекав ще більшоі ласки ще більших турбот про себе.

А у матері було тоді чогось багато роботи. Хата обставлялася діжками, помийницями, горшками. Просто переді мною парили кабанові полову, місили картоплю. На дворі привозили буряки, складали дрова.

Щось було у матері багато роботи. Але вона наварила мені юшки — нерозварена картопля і смачна-смачна. Я з'їв багато; і заманулося мені ще й завтра поїсти такої юшки, тільки з розвареної картоплі. І на другий день була юшка з розвареною картоплею, тільки не було вже масла на цей раз, і мати наварила з олією. Я покоштував і покинув. А мати розсердилась:

— Отже ж наварила тобі тої юшки, що ти прохав?! Куди ж тепер, собакам виливати?!

Вона прибрала зі столу і пішла собі працювати.

А я лишився один, ображений. І мріяв…

Ох, як би швидче вмерти. Тоді б вони зовсім инакше дивились на мене. Одягли б чистеньку льолю; у труну б положили, на стіл поставили, квітами б уквітчали. І старі й молоді приходили б дивитися на мене. І всі б жаліли й зітхали. А мати плакала б…

О, як мені хочеться вмерти… Вони б мене страшенно жаліли. А я б собі