Сторінка:Заливчий Андрій З літ дитинства 1919.djvu/33

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана

— 29 —

 Хлопці кидались на допомогу; повторювалися жорстокі атаки. І закінчилось нашою урочистою перемогою.

 З шапкою навбакирь, задравши голову, з гордою усмішкою і з руками у кишенях, підіймаючи ноги, як Андрій Головченко, йшов я спереду своїх хлопців.

 За нами йшли доросліші хлопці, між ними був і парубок Павло.

 Він описував, хто як бився, підійшов до мене, поляскав по плечу і сказав:

 — Ну, а цей або церкви строітиме, або ні чорта не стоїтиме.

 Голова задерлася ще більше і так і кидалося у вічі:

 — Або церкви строїтиме, або ні чорта не стоїтиме.

 Шапка настовбурчилась ще вище і кричала усім:

 — Або церкви строїтиме, або ні чорта не стоїтиме.

 Очі блищали ще дужче і наче співали:

 — Або церкви строїтиме, або ні чорта не стоїтиме.

 Земля задріжала під ногами і всім товкла:

 — Або церкви строїтиме, або ні чорта не стоїтиме.