Сторінка:Заливчий Андрій З літ дитинства 1919.djvu/33

— 29 —

Хлопці кидались на допомогу; повторювалися жорстокі атаки. І закінчилось нашою урочистою перемогою.

З шапкою навбакирь, задравши голову, з гордою усмішкою і з руками у кишенях, підіймаючи ноги, як Андрій Головченко, йшов я спереду своїх хлопців.

За нами йшли доросліші хлопці, між ними був і парубок Павло.

Він описував, хто як бився, підійшов до мене, поляскав по плечу і сказав:

— Ну, а цей або церкви строітиме, або ні чорта не стоїтиме.

Голова задерлася ще більше і так і кидалося у вічі:

— Або церкви строїтиме, або ні чорта не стоїтиме.

Шапка настовбурчилась ще вище і кричала усім:

— Або церкви строїтиме, або ні чорта не стоїтиме.

Очі блищали ще дужче і наче співали:

— Або церкви строїтиме, або ні чорта нестоїтиме.

Земля задріжала під ногами і всім товкла:

— Або церкви строїтиме, або ні чорта не стоїтиме.