Сторінка:Заливчий Андрій З літ дитинства 1919.djvu/32

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана

— 28 —

 Тікають яране. Дріжить гора, шумить ліс, сиплеться листя. Тікають яране, — кущі поглинула останніх їхнніх бойців…

 Перемога. Цілі шпалєри веселих парубків з круглими сяйвами над обличчам ще стрункіші, ще бадьоріші, ще веселіші, ще жартовливіші, — от як Андрій Головченко. І я підняв голову, заклав руки у кишені не гірш, як Андрій Головченко. Зі співами пішли парубки на село. З шапкою навбакирь з задраною головою, з гордовитою посмішкою, з руками у кишенях біг я за ними аж до самого села.

 На другу неділю я буду там.

 На другу неділю я був знову там.

 Парубків на цей раз не було.

 Були тільки ми, мали хлопці та підлітки.

 І нам тепер наложить велика роля побити, перемогти. Ми її виконаєм. З початку ми мирно бесідували, як той раз парубки, не було тільки цигарок, а то і цигарки покурили б. А далі роспочали бійку.

 Трудно і важко було битися.

 Я кидався у саму середину наших ворогів, нахиливши голову і розмахуючи руками.

 Вони оточували мене зі всіх боків, штовхали кулаками. Але, ні вони мене не могли і разу добре вдарити, ні я їх.

 Але ж я це робив як Андрій Головченко.