— 28 —
Тікають яране. Дріжить гора, шумить ліс, сиплеться листя. Тікають яране, — кущі поглинули останніх їхнніх бойців…
Перемога. Цілі шпалєри веселих парубків з круглими сяйвами над обличчам ще стрункіші, ще бадьоріші, ще веселіші, ще жартовливіші, — от як Андрій Головченко. І я підняв голову, заклав руки у кишені не гірш, як Андрій Головченко. Зі співами пішли парубки на село. З шапкою навбакирь з задраною головою, з гордовитою посмішкою, з руками у кишенях біг я за ними аж до самого села.
На другу неділю я буду там.
На другу неділю я був знову там.
Парубків на цей раз не було.
Були тільки ми, мали хлопці та підлітки.
І нам тепер належить велика роля побити, перемогти. Ми її виконаєм.
З початку ми мирно бесідували, як той раз парубки, не було тільки цигарок, а то і цигарки покурили б. А далі роспочали бійку.
Трудно і важко було битися.
Я кидався у саму середину наших ворогів, нахиливши голову і розмахуючи руками.
Вони оточували мене зі всіх боків, штовхали кулаками. Але, ні вони мене не могли і разу добре вдарити, ні я їх.
Але ж я це робив як Андрій Головченко.
